- Він не йде, а якось дивно пересувається, - вслухаючись у тишу, коментував Джо. - Його хода не схожа...
- ...на людську, - інспектор метнувся до столика і вимкнув ліхтар.
VIII
Детективи застигли в пітьмі” що враз наповнила хол.
Місяць поглинули чорні хмаровища, що облягли Місто, непроглядна темрява взяла віллу в суцільну облогу. За
вікнами тоскно завивав вітер, зірвалось кілька важких крапель дощу (чути було, як вони затарабанили по шибках),
а потім усе стихло, тільки час од часу чулося скімлення: чи то вітер, чи бездомна тварина...
М’яко й рівномірно цокотів маятник: цок-цок, цок-цок...
Детективи знову почули кроки - обережні, ніби човгикав хтось або дуже важкий, або дуже старий.
- Доведеться нам познайомитися іще з одним привидом, - пробурмотів інспектор. - А з мене вже досить і
першого. До того ж я не захопив зброї. Ах, ч-чорт! Може, хоч у тебе є яка-небудь пукавка?
- Я займаюсь розслідуванням тих чи інших справ, але не стріляниною, - озвався Джо.
- Жаль...
Кроки вчувалися ніби з-за стіни. Але хто там міг ходити? Крім Майкла та його дружини Лінди, на віллі “Двох
щасливців” більше ніхто не мешкав.
- Мабуть, спеціаліст по очищенню вілл, - висловив припущення Джо.
Та ось кроки почулися вже зовсім близько, детективи кинулись під стіну й притислися до неї, не спускаючи
поглядів з дверей, що вели в коридор.
І раптом у ніші, де стояв годинник, зненацька зачорнів овальний отвір. І тієї ж миті почувся пронизливий скрип,
човгання і в тому отворі з’явилася масивна постать, квадратна, з прямими плечима і дещо довгастою, низько