Говорячи це, Джо підійшов до годинника і поляскав по ньому рукою.
- Старовинна робота. Швейцарська фірма, кінець вісімнадцятого чи початок дев’ятнадцятого сторіччя. Одне
слово, музейна цінність. - Помовчав. - Солідна річ і якраз... на зріст людини.
Х’ю посміхнувся.
- Ти хочеш сказати, що Дженні, чи як її там, ховається в цьому старовинному годиннику?
- Ні. Але мені здається, що поява привиду чимось пов’язана з механізмом годинника.
- Для чого було швейцарським годинникарям вісімнадцятого чи дев’ятнадцятого сторіч запихати в годинник
якийсь привид?
Джо промовчав, замислено погладжуючи підборіддя.
Х’ю зробив спробу витягти годинник із ніші, щоб обдивитися його з усіх боків, але тільки й спромігся ледь
зрушити його з місця.
- Важелезний, - похитав головою. - Навіть удвох не впораємось.
- Облиш. Якщо й упораємось, це нічого не дасть. Потрібні спеціалісти, з цією таємницею квапитись не варто.
- Спеціалісти будуть завтра. Себто вже сього... - Х’ю вмовк на півслові, сторожко прислухаючись. - Здалося, -
зрештою сказав він.
- Мені теж здалося, - пошепки озвався Джо.
Вони вмовкли, .напружено прислухаючись, і Х’ю повільно засунув руки до кишені, але пістолета у ній не
виявив.
“Ч-чорт, не захопив, - лайнув себе подумки. - І як же я міг?..”
- Джо, нам не здалося...