Місіс Джексон закліпала, звикаючи до світла.
- Ах, містере інспектор, даруйте. Тепер я бачу, що це й справді ви. Але як ви мене налякали, у мене аж ноги
відняло. Спускаюся в хол, і раптом - дві темні постаті. Крім привиду, думаю, мені ще тільки грабіжників не
вистачало! Я й закричала... - Вона схлипнула. - Ах, містере інспектор, вибачайте, я вже зовсім з глузду з’їхала, мені
всюди ввижається лихо. О-о... Стоїть! - вона тицяла тремтячою рукою в хол (Х’ю рвучко озирнувся). Стоїть... Він...
- Хто він, місіс Джексон? - підійшов детектив.
- З піднятою рукою... Він теж із вашої служби?
- То робот, місіс, всього лише робот. - Х’ю полегшено перевів подих. - Премиле залізне створіння.
- Він, здається, горить?
- Уже згорів, - озвався Джо. - Даруйте нам, місіс, що з’явились у вас серед ночі і без попередження. Але нас
дуже зацікавив ваш симпатичний привид.
- То ви його... спіймали? - В її очах заблищали сльози радощів. - Правда ж, той привид не ввижався мені,
правда? Він таки існує, правда? (Джо кивнув). То ви його спіймали? Він більше не буде мучити бідолашного
Майкла? Я така рада, така рада...
- Ще день терпіння, місіс, і з привидом буде покінчено.
- І Майкл більше не ходитиме до нього ночами?
- Гадаю, що ні. - Джо підійшов до Лінди, заговорив м’яко, заспокійливо: - Я обіцяю вам, що все буде гаразд,
місіс. А зараз до вас у мене лише одне запитання: ви або Майкл ніколи не пробували зрушити з місця годинник?
- Ні. - Лінда подумала і твердо відповіла: - Ні і ще раз ні! Та й для чого було нам його чіпати? Він стояв собі, то
й нехай. Коли б не той привид, що забрався всередину, то й зовсім було б добре.