польоту стріли-змії і місце, звідки чувся голос Х’ю.
Робот спрямував пістолет на інспектора...
І в ту ж мить на сходах, що вели на другий поверх, спалахнула світла цятка, тонкий, як голка, промінь (видимий
тільки тому, що в холі було темно) затанцював у робота на голові, плечах та спині. Почувся тріск, скрегіт, на
підлогу посипались іскри. І робот з піднятою для пострілу рукою застиг мертвою брилою, розсічений навпіл
спопеляючим променем.
Табло на його грудях і вічко на лобі згасли.
Різко запахло паленою ізоляцією, в розсіченій голові робота та його грудях, скручуючись, із шипінням догоряли
деталі електричної начинки. Під ногами згасали останні краплі розплавленого металу.
- Оце так, - сказав Х’ю, виходячи з-за кадобів й рукавом форменої куртки витираючи лоба. - Ще мить, і
заіржавлена допотопна машинерія перетворила б нас на попіл першого гатунку. Навіть не треба було б піддавати
наші тіла кремації. Згрібай попіл в урну і вези його до парку Вічного Спокою. Як тобі це подобається, Джо?
- Мені це зовсім-зовсім не подобаться, - виліз Джо з-за дивана. - І треба ж тобі було зрушити з місця годинник!
- Тепер я повірю, що в годиннику і справді криється якась таємниця, інакше нащо його творці замурували в
стіну цього залізного гевала.
- Друже, ми ще й досі не подякували своєму рятівнику, а це не зовсім чемно з нашого боку.
І вони повернулися до східців, звідки вдарив по роботу голубий промінь, але там нікого не було. Х’ю, все ще не
вірячи своїм очам, підбіг ближче, заглянув навіть під східці і завертівся на місці, бурмочучи:
- Не міг же він, як привид, з нізвідки з’явитися і в ніщо зникнути? Променевий пістолет, яким він розтяв навпіл
робота, був реальний. Он стоїть понівечений робот. Ні, тут хтось таки був.