— Я просто п’яний, — пояснив Кроншоу.
46
Філіп виявив, що життя в Парижі зовсім не таке дешеве, як його переконували, і до лютого витратив мало не всі свої заощадження. Гордість не дозволяла йому звернутися до опікуна, до того ж він не хотів, аби тітка Луїза довідалася, що йому скрутно, адже був переконаний, що вона спробує надіслати йому трохи своїх грошей, а він добре знав, що залишилося в неї небагато. За три місяці він стане повнолітнім і володітиме невеличким капіталом. А тим часом Філіп намагався протриматися, продавши кілька дрібничок, які успадкував від батька.
Саме у ці дні Лоусон запропонував Кері винайняти разом маленьку студію, що недавно звільнилася, на одній із вуличок, які вели до бульвару Распай. Коштувало приміщення дуже дешево, а ще там була кімната, де можна було обладнати спальню. До того ж Філіп щоранку йшов до школи, а Лоусон міг безперешкодно користуватися студією. Спробувавши кілька студій, юнак дійшов висновку, що найкраще йому працюється на самоті, і запропонував найняти натурника на кілька сеансів на тиждень. Спочатку Філіп вагався, остерігаючись високої ціни, але друзі підрахували витрати, і виявилося (вони так хотіли мати власну студію, що порахували все дуже прагматично), що винаймати її лише трохи дорожче, ніж кімнату в готелі. Хоча комірне і плата
Молоді люди переїхали, купили два ліжка, умивальник та кілька стільців і вперше відчули збудження від володіння чимось. Вони так перехвилювалися, що опинившись у ліжках у квартирі, яку могли тепер назвати своєю домівкою, не могли заснути і теревенили до третьої ранку. Наступного дня, коли вони розпалили камін, зварили каву і випили її у піжамах, друзям стало так весело, що Філіп ледве встиг на заняття в «Амітрано» об одинадцятій. Він був у чудовому настрої і кивнув Фанні Прайс.
— Як вам ведеться? — радісно поцікавився він.
— А вам що до того? — огризнулася дівчина.
Філіп не втримався і розреготався.
— Не перегризіть мені горлянку. Я просто намагався бути ввічливим.
— Мені ваша ввічливість ні до чого.
— Гадаєте, доцільно зі мною теж посваритися? — спокійно запитав Філіп. — Ви вже й так майже ні з ким не розмовляєте.
— Це моя справа, хіба ні?
— Аякже.
Він узявся до роботи, час від часу замислюючись, чому Фанні Прайс поводиться так вороже, і дійшов висновку, що вона йому абсолютно не подобається. Як і решті людей. Усі навколо намагалися не зачіпати її, остерігаючись гострого язика: і в очі, і позаочі дівчина казала огидні речі. Однак Філіп почувався таким щасливим, що йому не хотілося, аби на нього ображалася навіть міс Прайс. Він скористався методом, який раніше частенько допомагав упоратися з її поганим настроєм.
— Послухайте, чи не могли б ви підійти й подивитися на мій малюнок. У мене там жахлива плутанина.
— Дякую, але я можу витратити свій час на щось цікавіше.
Філіп здивовано витріщився на дівчину, адже єдине, що вона охоче робила, — давала поради. Фанні Прайс продовжувала далі, низьким, грубим від люті голосом:
— Тепер, коли Лоусон пішов зі студії, ви вирішили, що можна миритися зі мною. Ґречно дякую. Ідіть пошукайте собі іншого помічника. Я не підбираю чужі недоїдки.
Лоусон мав вроджений інстинкт педагога. Варто йому було щось дізнатися, одразу страшенно хотілося поділитися цим із кимось; а оскільки він навчав інших із задоволенням, уроки давали результат. Філіп, не надто замислюючись, узяв собі за звичку сідати біля товариша; йому ніколи не спадало на думку, що Фанні Прайс божеволіє від ревнощів і щоразу більше лютиться, спостерігаючи, як його навчає хтось інший.
— Коли ви тут нікого не знали, то радо зі мною мирилися, — кинула вона з гіркотою, — а щойно завели собі інших друзів, викинули мене, наче стару рукавичку. — Дівчина вдоволено повторила банальну метафору: — Наче стару рукавичку. Гаразд, мені байдуже, але я не збираюся дозволяти обдурити себе ще раз.