У її словах була дещиця правди, і вони розізлили Філіпа достатньо, аби він бовкнув перше, що спало на думку:
— Хай йому грець, я попросив у вас поради лише тому, що бачив, як вам це подобається.
Дівчина задихнулася і несподівано кинула на нього погляд, повний страждання. Потім по її щоках збігли дві сльози. Фанні Прайс виглядала жалюгідно і смішно. Філіп і гадки не мав, що мала б означати ця зміна в її поведінці, і повернувся до роботи. Він почувався незручно й мучився від докорів сумління, але не збирався підійти й вибачитися, оскільки боявся, що дівчина скористається нагодою й накинеться на нього зі своїми грубощами. Два чи три тижні вони не розмовляли, і, переживши дискомфорт від того, що вона його не помічає, Філіп навіть відчув полегшення, що звільнився з лещат такої непростої дружби. Він навіть трохи знітився, що дозволяв їй розмовляти з собою тоном господаря. Міс Прайс була надзвичайною жінкою. Вона щодня з’являлася у студії о восьмій ранку й була готова братися до роботи, щойно натурниця займе своє місце. Працювала вона, не відволікаючись, ні з ким не розмовляючи і годинами змагаючись із тими труднощами, які не могла побороти. Так продовжувалося, поки годинник не вибивав дванадцяту. Її праця була безнадійною. Міс Прайс не змогла наблизитися навіть до того середнього рівня, якого здебільшого досягає молодь після кількох місяців навчання. Щодня вона вдягала одну й ту саму бридку коричневу сукню із вчорашнім засохлим брудом на прузі та старими дірками, які Філіп помітив, побачивши її вперше.
Проте одного дня Фанні підійшла до Філіпа і, шаріючись, запитала, чи не могли б вони поговорити після занять.
— Звичайно, скільки захочете, — усміхнувся їй Філіп. — Я чекатиму на вас о дванадцятій.
Коли ранкові заняття завершилися, він підійшов до дівчини.
— Чи не проти ви трохи прогулятися зі мною, — запитала вона, знічено відводячи погляд.
— Авжеж, прогуляюся.
Кілька хвилин вони йшли мовчки.
— Пам’ятаєте, що ви мені тоді сказали? — раптом поцікавилася дівчина.
— Ой, послухайте, не варто починати сварку, — попросив Філіп. — Воно справді того не варте.
Фанні Прайс рвучко й судомно ковтнула повітря.
— Я не хочу сваритися з вами. Ви — єдиний мій друг у Парижі. Мені здавалося, що я вам подобаюся. Відчувала, що між нами щось є. Мене приваблювала… ну, ви знаєте… ваша клишоногість.
Філіп почервонів та інстинктивно спробував менше кульгати. Йому не подобалося, коли хтось згадував про його ваду, але він розумів, що мала на увазі Фанні. Вона була непривабливою, навіть огидною, і завдяки його неповноцінності між ними виникла така-сяка симпатія. Хлопець розгнівався, але змусив себе промовчати.
— Ви сказали, що просили моєї поради лише для того, щоби зробити мені приємність. Вам не здається, що в мене нічого не виходить, коли я малюю?
— Я бачив лише ваші малюнки на заняттях. Страшенно важко оцінити талант, подивившись тільки на них.
— Я подумала, можливо, ви не відмовитеся піти й подивитися на інші мої роботи. Я ніколи нікого не просила про це. Мені буде приємно, якщо ви погодитеся.
— Страшенно люб’язно з вашого боку. Я залюбки подивлюся на них.
— Я живу неподалік, — сказала дівчина так, наче вибачалася. — Вам знадобиться менше ніж десять хвилин.
— О, не переймайтеся, все гаразд, — заспокоїв Кері.