Вони пішли бульваром, повернули на одну бічну вуличку, а потім на другу — ще вбогішу, з дешевими крамничками на перших поверхах, й аж тоді зупинилися і взялися поверх за поверхом видряпуватися нагору сходами. Фанні відчинила двері, і вони увійшли до крихітного горища з маленьким віконцем під скошеним дахом. Тут було тісно, а в повітрі пахло пилюкою. Попри страшний холод, вогонь не горів, і не схоже було, що його тут колись розпалюють. Ліжко було неприбране. Меблів у кімнаті було небагато — стілець, комод, який водночас виконував функцію туалетного столика, та дешевий мольберт. Це помешкання виглядало вбогим за будь-яких умов, а сміття та неохайність його господині лише посилювали враження. На камінній полиці серед розкиданих фарб та пензликів стояло горнятко, брудна тарілка і чайник.
— Якщо ви станете ось там, я поставлю їх на стілець, і вам буде їх краще видно.
Дівчина показала Філіпу двадцять невеличких полотен, приблизно вісімнадцять на дванадцять дюймів. Вона по черзі ставила їх на стілець і вдивлялася в обличчя гостя; подивившись на кожну, хлопець кивав.
— Вони вам подобаються, чи не так? — нетерпляче запитала міс Прайс за кілька хвилин.
— Я хочу спочатку подивитися на кожну, — пояснив Філіп, — а потім скажу.
Охоплений панікою, Кері збирався з духом. Він не знав, що сказати. Річ була не в погано намальованих картинах чи фарбах, які наносила рука аматора, позбавленого відчуття кольору; там не було навіть спроби оцінити пропорції, а побудова перспективи видавалася сміховинною. Вони нагадували малюнки п’ятирічної дитини, однак дитяча безпосередність допомагає так-сяк зобразити побачене, а на цих полотнах були тільки вигадки посередньої свідомості, напхом напханої спогадами про посередні картини. Філіп пригадав, що дівчина захоплено розповідала про Моне та імпресіоністів, але її твори наслідували найгірші традиції Королівської академії.
— Ось, — сказала вона нарешті, — ось і все.
Кері казав правду не частіше за інших, але йому було надзвичайно складно озвучити таку відверту навмисну брехню, тож, відповідаючи, хлопець страшенно шарівся:
— Гадаю, більшість картин просто неперевершені.
На нездорових щоках міс Прайс з’явився слабкий рум’янець, і вона легенько всміхнулася.
— Ви ж знаєте, не обов’язково так казати, якщо вам це не здається. Я хочу дізнатися правду.
— Але я справді так думаю.
— І навіть не хочете нічого покритикувати? Тут мусить бути картина, яка подобається вам менше за інші.
Філіп безпомічно роззирнувся. Він побачив пейзаж — типову аматорську картинку: старий міст, будиночок на палях, порослий берег.
— Звичайно, не вдаватиму, що розуміюся на всьому, — пробурмотів хлопець, — але я не впевнений щодо цих пропорцій.
Дівчина залилася густо-червоною фарбою і поспіхом повернула картину до стіни.
— Не знаю, чому вам захотілося полити брудом саме її. Це найкраща з усіх моїх робіт. І я переконана, що з пропорціями там усе гаразд. Ніхто не може навчитися оцінювати пропорції, ти їх або розумієш, або ні.
— Гадаю, більшість картин просто неперевершені, — повторив Філіп.
Міс Прайс самовдоволено зиркнула на нього.
— Схоже, мені немає чого соромитись.