— Вам треба їхати до Севільї, — казала вона ламаною англійською. — Найгарніші жінки на світі. — Француженка вишкірилася й похитала головою. Її потрійне підборіддя і велетенський живіт затремтіли від нечутного сміху.
Спека була така, що вночі неможливо було спати. Здавалося, наче тепло матеріалізувалося і застигло під деревами. Друзям не хотілося прощатися із зоряною ніччю, тож усі троє годинами мовчки сиділи на терасі кімнати Рут Челіс, занадто стомлені для розмов, але сповна насолоджуючись спокоєм. Слухали, як дзюркотить річка. Годинник на церкві вибивав першу, потім другу, а іноді й третю, перш ніж їм вдавалося дотягнутися до ліжка. Якось несподівано Філіп збагнув, що Рут Челіс і Лоусон коханці. Він здогадався, помітивши, як дівчина дивиться на молодого художника, та його поведінку власника; а коли Філіп сидів поруч із ними, він відчував навколо якісь потоки, наче повітря набрякло чимось дивним. Це відкриття збентежило хлопця. Він вважав міс Челіс близьким другом і полюбляв розмовляти з нею, але йому ніколи не спадало на думку, зблизитися з дівчиною. Якось у неділю вони зібрали кошик для пікніка і вирушили до лісу. Знайшовши галявинку, котра здавалася достатньо лісистою, міс Челіс повідомила, що серед такої ідилії неодмінно потрібно зняти черевики й шкарпетки. Це було б чарівно, якби її ступні не виявилися такими велетенськими, а на середніх пальцях не росли чималі мозолі. Через це її поведінка видалася Філіпові дещо кумедною. Однак тепер він дивився на дівчину іншими очима; у її великих очах і оливковій шкірі була якась м’яка жіночність; і Філіп здався собі дурником, адже раніше не звертав уваги на привабливість Рут. Йому здалося, наче дівчина злегка зневажає його, адже він не одразу помітив її принади, а Лоусон не приховував своєї переваги. Філіп заздрив другові та ревнував, але не до коханки, а до кохання. Йому хотілося опинитися на місці Лоусона і відчути те, що відчуває він своїм серцем. Кері непокоївся, він боявся, що не зустріне свого кохання. Йому хотілося захлинутися пристрастю, хотілося, щоб її могутня течія збила з ніг і понесла, закрутивши, невідомо куди.
Тепер міс Челіс і Лоусон здавалися йому якимись іншими, і від їхньої постійної присутності юнак втратив спокій. Філіп був незадоволений собою. Життя не давало йому бажаного, і виникало тривожне відчуття, що він марнує час.
Огрядна француженка швидко здогадалася, які стосунки пов’язують парочку, і повідомила про це Філіпу з грубою прямотою.
— А ви? — поцікавилася вона з посмішкою людини, котра наживалася на хтивості своїх ближніх. — Ви маєте
— Ні, — зізнався Філіп, червоніючи.
— А чому ні?
Юнак здвигнув плечима. У руках він тримав том Верленових віршів і з ним вирушив у мандри. Філіп спробував почитати, але заважала невтамована пристрасть. Він думав про випадкові зв’язки, до яких його схиляв Фланаґан, таємні відвідини будинків у
Коли погода змінилася, повідомляючи, що довге літо остаточно закінчилося і всім доведеться повертатися в Париж, Філіп анітрохи не засмутився.
48
Коли Філіп повернувся до «Амітрано», виявилося, що Фанні Прайс там більше не навчається. Вона вже віддала ключ від своєї шафки. Кері поцікавився у місіс Оттер, чи відомо їй, що сталося з дівчиною, і та, здвигнувши плечима, відповіла, що вона, мабуть, повернулася до Англії. Хлопець відчув полегшення. Він вже досхочу наївся її вічно поганого настрою. До того ж Фанні наполегливо давала йому поради, ображалася, якщо він не дослухався до них, і не хотіла зрозуміти, що він уже не почувається таким бовдуром, як на самому початку. Незабаром Філіп остаточно про неї забув. Тепер він малював олійними фарбами й почувався завзято. Хлопець сподівався, що йому вдасться створити щось дійсно вартісне й надіслати наступного року до Салону. Лоусон писав портрет міс Челіс. Дівчина чудово виходила на картинах, і всі юнаки, жертви її чарів, обов’язково малювали її. Від природи Рут була ледачою і полюбляла театральні пози, завдяки чому стала досконалою натурницею; до того ж вона достатньо добре розумілася на техніці живопису і могла дати корисну пораду. Своєю власною роботою дівчина охоче поступалася, адже в мистецтві здебільшого любила життя, яке ведуть митці. Їй подобалися теплі студії, де можна було палити, не рахуючи цигарок, і розповідати низьким приємним голосом про любов до мистецтва і мистецтво любові. Різниці між цими двома поняттями Рут не розуміла.
Лоусон малював із надзвичайним працелюбством: він цілими днями стояв біля мольберта, поки не падав із ніг, а потім здирав намальоване. Нікому, крім Рут Челіс, не вистачило б на нього терпіння. Урешті-решт молодий художник безнадійно заплутався.
— Єдиний вихід — узяти нове полотно і почати спочатку, — сказав він. — Тепер я точно знаю, чого хочу, і справа посуватиметься швидко.
Філіп був присутній при цій розмові, і міс Челіс звернулася до нього:
— Чому б вам теж мене не намалювати? Ви могли б навчитися багатьох речей, спостерігаючи за роботою містера Лоусона.
Міс Челіс була делікатною панянкою і до всіх своїх коханців зверталася на прізвище.
— Залюбки, якщо Лоусон не заперечуватиме.
— Мені начхати, — озвався його друг.
Уперше в житті Філіп брався за портрет і починав його із тривогою та гордістю. Він сів поруч із Лоусоном і малював те саме, що й товариш. Йому допомагали і приклад, і поради, які охоче давала парочка. Кінець кінцем Лоусон завершив роботу і попросив Клаттона оцінити її. Той тільки нещодавно повернувся до Парижа. Після Провансу він вирушив до Іспанії, мріючи подивитися в Мадриді на Веласкеса, а потім поїхав до Толедо. Там Клаттон провів три місяці і повернувся до своїх друзів із новим іменем на вустах: хлопець розповідав дивовижні речі про художника на ім’я Ель Греко[212], але виявилося, що познайомитися з його творчістю можна лише в Толедо.
— О, так, я чув про нього, — повідомив Лоусон, — це старий майстер, який вирізнявся тим, що малював так само погано, як сучасні художники.