— Я виконував свій обов"язок, сину…
— Ви хотіли бути чистеньким перед людьми, державою, перед своєю совістю, так же?
— Так, сину. Не чистеньким, а чистим, — твердо відповів Атаджанов, хоч нелегко, видно, йому це давалось.
— Та ви піклувалися про свій авторитет, про свою честь і совість, але ні крапельки не подумали про мене, про мою хвору матір. Проміняли мою долю і життя матері на свій авторитет?
— Але ж ти вчинив злочин! — стукнув Салімджан-ака по столу кулаком. — Кожен злочинець, хто б він не був, мусить дістати заслужену кару.
— Не прикидайтесь!
— Як ти зі мною розмовляєш?!
— Я розмовляю з вами останній раз. — Карім-ака сів на диван. — Тому я мушу сказати все, що думаю. От ви сказали, що кожен злочинець має бути покараний. На це я відповів, що ви брешете. Чому я так сказав? Тому що ви визволили н в"язниці співучасницю багатьох злочинів, жінку, яка нібито ввела на вас наклеп, облила багном, — Шарифу Усманову.
— Її не притягали до відповідальності тому, що вона вчасно зізналася у своїй провині, допомогла викрити співучасників.
— А я, адже я теж зізнався?
— Тільки після того, як тебе викрила міліція, тобто я, її представник.
— Хіба неоднаково?
— Неоднаково, сину мій, ні. Між зізнанням під тиском доказів і добровільним каяттям різниця, як між небом і землею. Крім того, у Шарифи немовля.
— Так, так, я й забув, що в мене з"явився братик!
— Мовчати! — вибухнув Салімджан-ака; в одну мить він опинився біля сина, ухопив його за петельки, притяг до себе. — Звідки ти набрався цієї мерзоти?
— Відпустіть!
— Відповідай! Хто тобі все це нашептав, я питаю?
— Листа одержав. Ще там, у колонії… Якраз перед звільненням.
— Від кого?
— Лист був без підпису.
ebooksa