Кінець Жовтого дива

— І що ж тобі писали?

— Що батько не посоромився посадити тебе, рідного сина, але визволив з в"язниці свою… коханку.

— Що?.. І ти міг повірити?! Де цей лист?

— Я його порвав.

— Дурень! Покарання не пішло на користь, бачу, людиною ти так і не став. — Салімджан-ака відпустив сина, безсило впав на стілець і замовк, обхопивши голову руками.

Нарешті щось зачепило і цього байдужого Каріма за живе, він заходив по кімнаті, схвильовано заговорив:

— Ви не маєте права стверджувати, що біда моя пройшла для мене безслідно! Я закінчив там школу, до того ж з хорошими оцінками. Вчора ви самі ж розцілували мене, коли побачили мій атестат! А ще ви бачили вчора Почесні грамоти, що їх вручено мені за працю, якою я спокутав свою провину, свою ганебну легковажність. Я там ні від чого не ухилявся, ні, виконував по дві-три норми, — ось за що і маю подяки. Ось чому ви й не маєте права казати, що я не став людиною… Батьку, зрозумійте мене правильно, мені несила забути… Якби мама була жива, може, я й зміг би… Мама вмерла, страждаючи через мене, а ви…

— Годі! — простогнав Салімджан-ака.

— Батьку, простіть мені. Інколи я жалію вас, знаю, що вам теж нелегко. А іноді ночами не сплю, проклинаю вас: ви і виховати не змогли мене, і з тюрми не схотіли визволити. Мені треба ще багато в чому розібратися. Тому буде краще, якщо я поїду. Жити разом ми не зможемо…

— Що ж, коли так… Куди ти вирішив їхати?

— В Мирзачулі, я чув, деревообробний комбінат побудували. Хочу туди податися.

— На дорогу дати тобі грошей?

— Ні.

Карім-ака одвернувся, пішов у кімнату. Повернувся за хвилину, притискаючи до грудей материне фото, вставлене в рамку, взяв чемодан. Я дивився йому вслід, на його плечі, що здригалися, і ждав, коли він оглянеться. Ні, не оглянувся.

Самовар википів до половини. Нарешті я отямився, заварив міцного чаю, повернувся на веранду. Салімджан-ака сидів на краєчку дивана, дивився прямо перед собою.

«Будь самостійним, сину мій!»

Як то кажуть, біда сама не ходить. Другого дня — знову неприємності. Виявляється, голова місцевкому Халіков рішуче заперечував проти мого нового призначення. Салімджанові-ака довелося встряти з ним у суперечку, захищаючи мою кандидатуру, а це ще більше роздратувало Халікова.

Халіков. Що правда, то правда — Хашимджан показав себе сміливим, бойовим працівником. Але хоч би які він творив чудеса, Хашимджан ще молодий, в органах працює надто мало, тим часом у нас є працівники з п"ятнадцятирічним стажем, цілком гідні цього призначення.

Атаджанов. Як відомо, розум залежить не од віку і не від стажу. За короткий строк Хашимджан зробив стільки, скільки, може, не зміг зробити ніхто з-поміж нас, досвідчених.

Халіков. Я буду скаржитись у райком.