— Натискай тоді, натискай!
— Заспокойся, герой! — крикнув Муталь.
Машина вилетіла на широку гладеньку дорогу. Стрілка спідометра враз підскочила по поділки «100». Ариф-стовп обіруч учепився за дужку перед собою, боягузливо озирався, увібравши голову в плечі. А Муталь скажено крутив кермо.
— Зараз я розіб"ю йому довбешку, як тухле яйце! — люто промовив він раптом.
— Що ти надумав?
— Дам йому наблизитись і різко гальмону, от і все.
— Метикований ти хлопець, Муталю!
— Вперше, чи що!
Мене ніби струмом пронизало. Що робити? Як урятувати, попередити Сурата-ака? Зняти шапку, показатися йому і крикнути, щоб був обережний?!
Дико завищали гальма, мене кинуло на стінку кабіни. Отже, й невидимкам перепадає на горіхи. Бідний Сурат-ака, прости, не встиг я урятувати тебе! Тремтячими руками відкинув я брезент: за вантажівкою на дорозі нікого не було! Що за дивина?..
Ага, он що: мотоцикл дільничного маячить метрів за двісті попереду. Дурненький я, дурненький, даремно наполохався: адже Сурат-ака не в тім"я битий, знає, що від таких люциперів усього можна чекати. От і гнався за ними не позаду, а збоку, і коли пригальмували — проскочив мимо. Молодець, Сурат-ака!
— Жени назад!
— Не горлань, без тебе знаю!
Машина швидко розвернулась. Я ледве встиг ухопитися за борт, як вона рвонула вперед. Метрів через сто вона звернула праворуч і поїхала путівцем. За нами піднялась така хмара пилюги, що Суратові-ака, певно, хоч-не-хоч довелося зупинитись.
Вантажівка з півгодини підскакувала на вибоїнах, потім, нарешті, вибралася на асфальтову дорогу. Пилюга за нами повільно влягалася. І раптом — знову чудо! — із сірої каламуті виринув Сурат-ака, без мотоцикла, пішки, вірніше бігом. Він так налягав на ноги, ніби давав не менше ста кілометрів на годину! Ось він вискочив на асфальт, проголосував вантажній машині з дошками в кузові. Той не зупинився, але дільничний не розгубивсь, ухопився на бігу за кінець товстої дошки, дужо пригнув її. Розправляючись, дошка, мов трамплін, підкинула його в кузов. Ох і акробат, виявляється, цей хлопець! Дістався до кабіни, сплигнув на підніжку, рвонув дверцю. Вантажівка на мить стишила швидкість — видно, неабияк розгубився водій! — потім, заревівши, машина помчала за нами.
— Натискай, дорогий, натискай! — заблагав Ариф.
— Дужче не можу, — скреготнув зубами Муталь. — Це все, на що здатен мотор.
— Тоді нам амба! Попалися! — заскімлив Ариф.
— Замовч, баба! — гримнув Муталь та так садонув його ліктем під ребра, що Ариф гикнув і пустив очі під лоба, задихнувшись.
Цієї миті вантажівка з дошками з гуркотом випередила нас і, розвернувшись, стала впоперек дороги. Стоп-сигнали її тривожно заблимали, наказуючи зупинитися!
ebooksa