— Я тараню його! — вигукнув Муталь, збліднувши і покриваючись потом.
— О аллах, всемогутній всевишній, поможи нам, рабам своїм безпорадним… — заголосив Ариф-стовп.
— Йо, Джамшид![20] — вискнув Муталь, припавши до керма.
Заскрипіли гальма, машину занесло вбік, щось торохнуло, затріщало, потім усе стихло. Я повільно розплющив очі: нічого не сталося. Машина йшла, мотор працював. І попереду — вільна дорога.
— О-о святий Бахаватдине! Присягаюся твоїм ім"ям — сім монет пожертвую першому ж старцеві! — вигукнув Ариф.
Лише тепер я збагнув, що вантажівка наша якимось дивом розвернулася на сто вісімдесят градусів.
— А мені скільки пожертвуєш? — поцікавився Муталь, утираючи рукавом піт з чола.
— Ще п"ятдесят підкину. Натискай тепер щосили! — Помовчавши, Ариф додав: — Одне погано: засік він твій номер.
— А от і ні! — оскирнувся Муталь-татуйований.
— Як — ні?
— Ще півсотні доточиш, скажу, згода? Так-от, номер у мене не свій.
— Ти правду кажеш, мій дорогий?
— Не жартую. Номер не наш, іншої області. Поцупив якось у одного роззяви-селюка. Хай тепер його й шукають.
— Ладен тебе розцілувати, братику мій! Сто карбованців ще додам, ось побачиш!
Ще близько години мчали ми по дорозі. Нарешті машина важко зупинилась, зморено погуркуючи мотором. Муталь виплигнув з кабіни, хутко замінив номери спереду й ззаду, потім зняв брезентовий тент, накрив ним товари й мене, і машина знову рушила. В місто.
Товари звантажили біля ларка, що торгував дитячими колясками. Він був за два кроки від товчка.
Нарада в Усманова
— Товаришу Кузиєв, можете показати фотографії?
— Звичайно, ось вони.
— Тепер, може, послухаємо запис?
ebooksa