Чужинці, які вторглись у його Притулок, не були особливо небезпечні.
Вони — тільки сліпі виконавці, жалюгідні маріонетки, що платять свої борги перед господарем. За ниточки смикає Алекс — ось хто серйозніша загроза. Він знав Германа, як ніхто інший. Він міг посилати людей знову і знову, щоб розшукати свого колишнього друга й партнера. Допускати це було небезпечно, особливо, тепер — перед самим початком останньої трансформації. Втручання людей уже й так порушило її природний хід.
…Машина посланців яскраво палала на нічній вулиці; вибух розкидав навколо її палаючі останки.
Із проблемою на ім’я «Алекс» пора було покінчити.
Це повинно статися ось-ось…
Незалежному Експерту, що вже бовтався над прірвою «на волосині», було надано перший і останній шанс використати проти «машини» свою таємну зброю — спогад про той короткий проміжок часу, коли дванадцятирічний Гера побував у фотосалоні в 1980 році.
Він не знав, що саме може привести «машину» до руйнування, але це була єдина можливість. Остання спроба.
Його бездіяльність за останні тижні пояснювалась тим, що «машина» стала занадто сильною і була здатна паралізувати будь-які його старання.
Але зараз наближалися нові зміни, і «машина» на якийсь час ставала вразливою…
Найважливіше, щоб у нього вистачило сил протриматися до потрібного моменту — іншого шансу більше ніколи не випаде.
І тоді Я помре…
Броньовані двері прогнулися, але удар витримали. І схоже, могли протриматися ще дуже довго.
Відривач відхилився вбік і врізався плечем у стіну — справитися з цегляною кладкою було простіше й швидше.
Тепер він швидко слабшав. Завершальна трансформація могла розпочатися з хвилини на хвилину. Сила і швидкість реакції знизилися вже майже наполовину. Якби люди Алекса затрималися з приходом у Притулок хвилин на тридцять-сорок…
Четверта перехідна фаза (четвертий приступ) був немов холодна хвиля, що піднімається звідкись ізнизу. Тепер треба поквапитися — лише годину тому він міг підняти планку реакції настільки, що людина, яка з усіх сил біжить, уявлялась йому просто величезним двоногим равликом. Зараз же навіть власні рухи здавалися надзвичайно повільними і млявими.
Після сьомого удару в стіні утворився вертикальний пролом, сантиметрів сорок у ширину, і Відривач прорвався в квартиру Алекса.
Хоч би яким повільним він собі здавався, його вторгнення, з моменту першого удару, зайняло не більше п’яти секунд; прохід у цегляній стіні немов продовбав важкий швидкісний молот.
Він одразу ж переконався, що у квартирі перебуває як мінімум одна людина — отже, Алекс тут.
Відривач перетнув великий хол, минув