— Та він просто боїться, — прокоментував один із хлопців. Товстун моментально перевів на нього насторожений погляд і щось мукнув.
— Гей! Що там у вас? — донеслося до них із-за рогу шкільного корпусу.
Усі повернули голови: до них повільно йшов Гарик. Уже з обсохлим обличчям, але в очах іще виднілася образа.
— Чому ти не пішов на урок? — запитав Фелікс.
Гарик відмахнувся:
— Вас, ідіотів, чекав біля входу, — його погляд зупинився на Арнольді. — А що тут сталося?..
— В Арнольда щелепа вилетіла, — просто відповів Фелікс і знову нагнувся до потерпілого.
— Яка щелепа?.. — дивуючись, буркнув Гарик, але швидко закрив рот, як тільки підійшов ближче і розглянув Арнольда.
На короткий час зависла пауза, яку лише порушували звуки з пересохлого горла Арнольда, коли той намагався ковтнути слину.
— Ось що, — нарешті сказав Фелікс, глянувши на інших. — Ви двоє, — він указав на телепнів із паралельного класу, — тупотіть до себе на урок. А ти, Гарику, якщо хочеш, можеш залишитися. Я
І додав через секунду:
— Нікому ні слова. А то дістанете.
Усе це він сказав так, немов звик бути серед них лідером. Хлопцям іще ніколи не доводилося чути від нього чого-небудь таким тоном.
Але вони підкорились без заперечень і протестів.
За хвилину на задньому дворі школи залишилися тільки троє: Фелікс, Гарик і нещасний Арнольд.
— Слухай, — спокійно (принаймні намагаючись виглядати спокійним) сказав Фелікс, дивлячись у збуджені кролячі очі Арнольда. — Зараз я дещо зроблю. Можливо, тобі буде трохи боляче, але я думаю… якщо ти не станеш мені заважати… тільки одну секунду… чи дві. Зрозумів?
Фелікс боявся, щоб Гарик не почав ставити йому які-небудь дурні запитання. Але той мовчав.
Поки все йшло добре.
Однак головне було ще попереду…
— Зрозумів?
ebooksa