Ганнібал

Стоси документів, папок і дискет у кабінеті Старлінг досягли критичної маси. Її прохання збільшити територію лишилося без відповіді. Годі. З нерозсудливістю приреченої вона привласнила простору кімнату в підвалі Куантіко. Ця кімната мала б стати приватною фотолабораторією Поведінкової психології, щойно Конгрес виділить на неї гроші.

Вікон там не було, проте було багато поличок, і, оскільки приміщення обладнувалося під фотолабораторію, замість дверей там повісили подвійні світлоізоляційні штори.

Якийсь анонімний сусіда в офісі роздрукував вивіску, на якій готичним шрифтом було написано «ГАННІБАЛІВ ДІМ», і почепив її шпильками на зашторений вхід. З остраху втратити цю кімнату Старлінг перевісила вивіску всередину.

Практично відразу вона знайшла скарб із корисних особистих речей у Коледжі Колумбії при Бібліотеці карного судочинства, де працівники облаштували кімнату Ганнібала Лектера. У коледжі зберігалися документи з медичної й психіатричної практики доктора, стенограми судових засідань і громадських позовів. Під час першого візиту до бібліотеки Старлінг довелося сорок п’ять хвилин чекати, поки доглядачі полювали на ключі від кімнати Лектера — і безрезультатно. За другим разом вона натрапила на байдужого студента магістратури, що відбував своє чергування, та на купу некаталогізованих матеріалів.

Терплячість Старлінг на четвертому десятку не поліпшилась. Завідувач відділу Джек Кроуфорд замовив за неї слово прокуратурі США, і вона отримала судовий наказ на перевезення всієї колекції Коледжу до свого підвалу в Куантіко. Федеральні пристави здійснили перевезення за один раз єдиним фургоном.

Від судового наказу пішли хвилі, як вона й боялася. Зрештою ці хвилі принесли до неї Крендлера…

Під кінець двох довгих тижнів Старлінг встигла впорядкувати більшість бібліотечних матеріалів у своєму імпровізованому Центрі Лектера. У п’ятницю ввечері вона вимила обличчя й руки від книжкового пилу й бруду, вимкнула світло і сіла на підлогу в кутку, позираючи на численні полички з книжками й документами. Певно, вона на хвильку задрімала…

Старлінг прокинулася від запаху, зрозуміла, що вже не сама. То був запах крему для взуття.

У кімнаті стояв присмерк, заступник помічника Генерального прокурора Пол Крендлер повільно рухався вздовж поличок, вдивляючись у книжки й малюнки. Він не завдав собі труду постукати — об штори стукати було незручно, та й Крендлер, власне, не мав такої звички, особливо в підлеглих організаціях. Тут, у підвалі Куантіко, він явно почувався королем у глушині.

Одна стіна кімнати була присвячена доктору Лектеру в Італії, там Старлінг почепила велику фотографію Рінальдо Пацці, який звисав із вікна Палаццо Веккіо з випущеними кишками. На протилежній стіні розташувалися матеріали щодо злочинів у Сполучених Штатах, серед яких виділявся поліцейський знімок лучника, якого доктор Лектер убив багато років тому. Тіло було прилаштоване на перфоровану деревоволокнисту плиту й мало всі поранення, зображені на середньовічній ілюстрації Чоловіка-рани. Полички були заставлені матеріалами кримінальних справ разом із цивільними актами судових позовів щодо заподіяння смерті, які подавали родини жертв доктора Лектера.

Особисті книжки доктора Лектера з його медичної практики також стояли тут, у тому самому порядку, що і в його колишньому психіатричному кабінеті. Старлінг розташувала їх таким чином, вивчаючи крізь збільшувальне скло поліцейські фотографії.

Більша частина світла в цій тьмяній кімнаті проступала крізь рентгенівський знімок голови та шиї доктора, що висів на негатоскопі на стіні. Інше джерело світла походило з робочої станції на столі в кутку. На робочому столі виднілися шпалери «Небезпечних створінь»[109]. Монітор раз у раз блимав.

Біля комп’ютера лежали стоси матеріалів, які по крихтах збирала Старлінг. Стражденно накопичені клаптики паперу, чеки та деталізовані рахунки, які відкривали таємниці особистого життя доктора Лектера в Італії, а також в Америці — ще до того, як його відправили до психлікарні. То був саморобний каталог його смаків.

Використовуючи замість стола планшетний сканер, Старлінг виклала на ньому столове начиння на одну персону — єдине, яке лишилося з його будинку в Балтиморі. Порцеляна, срібло, кришталь, сніжно-білі серветки, підсвічник — чотири квадратні фути елегантності проти гротескного драпування кімнати.

Крендлер узяв великий винний бокал і клацнув по ньому нігтем.

Крендлер ніколи не відчував плоті злочинців, ніколи не боровся з ними в пилюці і вважав доктора Лектера за такого собі таблоїдного бабая, а ще — за можливість. Подумки він уже бачив власне фото біля подібної інсталяції в музеї ФБР, коли Лектер згине. Він уже бачив величезну користь для своєї кампанії. Крендлер наблизив носа до рентгенівського профілю місткого черепа доктора, і, коли Старлінг до нього заговорила, він смикнувся й замазав знімок жирним носом.

— Чим можу вам допомогти, містере Крендлер?

— Чого ви тут сидите в темряві?

— Міркую, містере Крендлер.

— Люди з Пагорба[110] хочуть знати, що ви робите щодо Лектера.