Ганнібал

— Я запитала кошти, щоб мати змогу домовитися з головними спекулянтами, які розповсюджують квитки на культурні заходи й події в Нью-Йорку та Сан-Франциско — є кілька оркестрів і струнних квартетів, яким Лектер надає особливу перевагу, він бронює собі місце в шостому чи сьомому ряду й завжди сидить біля проходу. Я розіслала найкращі фото, що в нас були, у концертні зали Лінкольн-центр і Кеннеді-центр, а також у більшість філармоній. Можливо, ви зможете нам у цьому допомогти за рахунок бюджету міністерства юстиції.

Крендлер нічого не відповів, тож Старлінг продовжила:

— Також ми проводимо перехресну перевірку нових передплат на деякі культурологічні видання, що Лектер їх виписував у минулому: антропологія, лінгвістика, журнал «Physical Review», математика, музика.

— Він не винаймав садо-мазо-повій? Проститутів?

Старлінг відчувала, як Крендлер смакує це питання.

— Наскільки нам відомо, то ні, містере Крендлер. Багато років тому його бачили на концертах у Балтиморі з кількома привабливими жінками, деякі славилися своєю благодійністю серед громади Балтимора. Ми відмітили їх дні народження, аби відслідковувати купівлю подарунків. Жодну з них він не скривдив, принаймні нам про це невідомо, і жодна не погодилася про нього говорити. Ми нічого не знаємо про його сексуальні вподобання.

— Я завжди вважав, що він гомосексуал.

— Звідки такі міркування, містере Крендлер?

— Через оцю його культуру-шмультуру. Камерні оркестри й чайні вечірки. Нічого особистого, якщо ви симпатизуєте таким людям чи маєте їх серед друзів. Головна думка, яку я намагаюся донести до вас, Старлінг: краще б нам співпрацювати. Ніяких відособлених князівств. Я хочу отримувати копію кожної форми 302, кожного хронометражного листа, хочу знати про всі зачіпки й наводки. Ви мене зрозуміли, Старлінг?

— Так, сер.

Уже біля виходу Крендлер сказав:

— Тож постарайтеся. Може, у вас з’явиться шанс поправити своє становище. Вашій, так би мовити, кар’єрі допомога не завадить.

Майбутню фотолабораторію вже встигли обладнати вентиляторами. Не зводячи очей з обличчя Крендлера, Старлінг увімкнула їх, аби вивітрити запах крему після гоління та крему для взуття. Крендлер пробрався крізь світлоізоляційні штори, не попрощавшись.

Перед Старлінг вирувало повітря, як це буває в спекотний день на стрільбищі.

Уже в коридорі Крендлер почув за спиною голос Старлінг:

— Я вас проведу до виходу, містере Крендлер.

На Крендлера вже чекала машина з водієм. Він і досі перебував на тому щаблі, коли посадовці мають обходитися седаном «меркюрі ґранд маркіз».

Перш ніж він сів у машину, Старлінг зненацька промовила:

— Стривайте, містере Крендлер.

Крендлер озирнувся на неї, не розуміючи. Може, десь там з’явився проблиск надії. Розлючена капітуляція? Крендлер нашорошив вусики-антени.