Ганнібал

Останнє слово хлопчик розтягнув у пронизливому писку.

— Сер, якщо ви зібралися щось дати моїй дитині, то чи не можу я на це подивитися?

Стюардеса з припухлим від сну обличчям зупинилася біля крісла жінки з верескливим немовлям:

— У вас тут усе гаразд? Вам щось принести? Підігріти пляшечку?

Жінка дістала закупорену дитячу пляшечку й віддала її стюардесі. Потім вона ввімкнула горішній світильник і, шукаючи соску, звернулася до доктора Лектера:

— Ви не передасте мені свою коробку? Якщо ви щось пропонуєте моїй дитині, то я хочу це побачити. Без образ, але в нього капризний шлунок.

Ми щодня лишаємо наших дітей у садочку, довіряючи їх чужим людям. І водночас, відчуваючи за це провину, насаджуємо дітям параною та страх до незнайомців. У такі моменти монстр має буди особливо обережним, навіть якщо цей монстр геть байдужий до дітей, як доктор Лектер. Він передав мамці коробку з «Фошона».

— О, чудовий хлібець, — мовила вона, ткнувши в булочку підгузковим пальцем.

— Можете взяти це собі, мадам.

— Алкоголю я не хочу, — сказала вона й озирнулася, чекаючи на смішки пасажирів по сусідству. — Не знала, що його можна проносити на літак. Це віскі? На цьому рейсі дозволено випивати? Я лишу собі цю стрічку, якщо вона вам не потрібна.

— Сер, на цьому літаку не можна розпивати алкогольні напої, — втрутилася стюардеса. — Я збережу для вас цю пляшку, зможете забрати її на виході.

— Звісно. Дуже вам вдячний, — сказав доктор Лектер.

Доктор Лектер умів відмежовуватися від свого оточення. Умів його не помічати. Писк електронної іграшки, хропіння й бздіння — це все ніщо порівняно з пекельними криками, які він чув у крилі для буйних хворих. Сидіння в літаку спричиняло не більше незручностей, ніж перев’язи. Як він уже багато разів робив у своїй камері, доктор Лектер відкинув голову назад, заплющив очі й відійшов у затишок і спокій свого палацу пам’яті — надзвичайно гарне місце, здебільшого.

У цю мить металевий циліндр, що з гудінням лине на схід проти вітру, несе в собі палац із тисячею кімнат.

Колись ми вже відвідували доктора Лектера в палаццо Каппоні, і зараз ми так само підемо слідом за ним у його уявний палац…

Фойє — Норманська капела в Палермо, сувора, вічна краса, де єдиним нагадуванням про смерть стає підлога з вирізьбленими черепами. Якщо доктор Лектер не поспішає дістати зі свого палацу якусь інформацію, то зупиняється тут на деякий час — так він чинить зараз, насолоджується красою капели. А поза нею — величезна й багатогранна, світла й темна будівля, яку спорудив для себе доктор Лектер.

Палац пам’яті — це мнемонічна система, добре відома давнім ученим, які зберегли там багато інформації протягом темних віків Середньовіччя, коли вандали палили книги. Як і вчені минулого, доктор Лектер зберігає там колосальний обсяг інформації, прив’язуючи знання до певних об’єктів у тисячах кімнат, але, на відміну від людей античності, доктор Лектер використовує палац іще з однією метою — інколи він там живе. Цілі роки минули між цих вишуканих експонатів, поки його тіло лежало в перев’язах у камері крила для буйних хворих, поки від криків вібрували ґрати, мов струни пекельної арфи.

Палац Ганнібала Лектера величезний, навіть за мірками Середньовіччя. Якби він існував у матеріальному світі, то розміром і архітектурною складністю міг би позмагатися з палацом Топкапі в Стамбулі.

Ми наздоганяємо доктора вже тоді, як м’які музейні пантофлі уяви принесли його з фойє до Великої зали пір року. Палац побудовано згідно з законами, відкритими Сімонідом Кеоським і вдосконаленими Цицероном чотири віки по тому. Легка конструкція, високі стелі, зали прикрашені витворами мистецтва й інсталяціями з пам’яті — живими, дивовижними, інколи приголомшливими й абсурдними, часто красивими. Об’єкти гарно розташовані, добре освітлені, як це буває у великих музеях. Проте стіни пофарбовано не музейними нейтральними кольорами. Як і Джотто, доктор Лектер розмалював стіни своєї уяви фресками.

Він вирішив відшукати домашню адресу Кларіс Старлінг, раз уже зайшов до палацу, але не поспішає, тож зупиняється біля підніжжя величних сходів, де стоять бронзові статуї з Ріаче.