Ганнібал

— Я хотіла бути Дівою за зодіаком, аби краще підходити містерові Розенкранцу, ми тоді ще зустрічалися.

Люди, з якими доктор Лектер познайомився за свого життя в камері, були про нього дещо інакшої думки. Старлінг урятувала Кетрін, дочку колишньої сенаторки Рут Мартін, із пекельного підвалу серійного вбивці Джейма Ґамба, і якби сенаторка Мартін не зазнала поразки на чергових виборах, то могла б зробити для Старлінг багато добра. Вона була дуже приязною до Старлінг під час телефонної бесіди, поділилася новинами про Кетрін і поцікавилася новинами Кларіс.

— Ви ніколи й нічого не просили в мене, Старлінг. Якщо вам потрібна робота…

— Дякую, сенаторко Мартін.

— Щодо цього проклятущого Лектера — то ні, і звісно, що я б повідомила Бюро, якби він вийшов зі мною на зв’язок. І я покладу ваш номер тут, біля телефону. Чарльзі знає, як робити з поштою. Не думаю, що отримаю від Лектера звістку. Останнє, що сказав мені той виродок у Мемфісі, було: «Чудовий костюм». А ще він учинив зі мною так жорстоко, як ніхто інший. Знаєте, що він зробив?

— Мені відомо, що він вас дражнив.

— Коли Кетрін зникла, коли ми були у відчаї, а він сказав, що має інформацію про Джейма Ґамба, і я звернулася до нього по допомогу — тоді він мене запитав, поглянув мені в обличчя своїми зміїними очима й запитав, чи годувала я Кетрін. Хотів дізнатися, чи годувала я її грудьми. Я сказала, що так. А він запитав: «Виснажлива праця, так?» І раптом на мене ринули спогади, як я тримаю її на руках іще немовлям, що вона голодна, спрагла, чекає, поки я її нагодую, і цей спогад приніс мені такий біль, якого я ще ніколи не відчувала, а Лектер просто всотав його.

— Який, сенаторко Мартін?

— Який… перепрошую?

— Який на вас був костюм, що так сподобався докторові Лектеру?

— Дайте-но подумати… синій діловий від «Givenchy», дуже простий, — відповіла сенаторка Мартін, яку трохи образили пріоритети Старлінг. — Коли повернете його в тюрму, Старлінг, заходьте до мене в гості, покатаємося на конях.

— Дякую, сенаторко, я пам’ятатиму про ваше запрошення.

Дві телефонні розмови, по одній на кожен бік доктора Лектера; перша свідчила про його привабливість, друга — про оманливість.

Старлінг занотувала: «Рік урожаю до дня народження», хоча цей пункт у її маленькій програмі вже був. Записала, що треба додати «Givenchy» до списку висококласних товарів. Трохи подумавши, дописала: «Годування грудьми», не розуміючи навіть, з якої саме причини, але часу розмірковувати про це не було, тому що задзвонив червоний телефон.

— Це Поведінкова психологія? Я намагаюся зв’язатися з Джеком Кроуфордом, це шериф Дюма з округу Кларендон, штат Вірджинія.

— Шерифе, я помічниця Джека Кроуфорда. Він сьогодні в суді. Я можу вам допомогти. Я спеціальний агент Кларіс Старлінг.

— Мені треба було поговорити з Джеком Кроуфордом. У нас тут у морзі хлопець, якого на м’ясний ряд пустили. Я ж у той відділ телефоную?

— Так, сер, це м’яс… так, сер, у той, що треба. Якщо ви дасте мені свою точну адресу, я відразу до вас виїду й повідомлю містера Кроуфорда, щойно він закінчить давати показання.

Стартувавши з другої швидкості, «мустанг» Старлінг попалив стільки гуми на виїзді з Куантіко, що охоронець-морпіх насупився їй услід, пригрозив пальцем і ледве втримався, щоб не усміхнутися.

Розділ 58