Ганнібал

— З учорашнього ранку, я б сказав, ураховуючи прохолодну погоду, — додав лікар Голлінгсворт.

— А сезон відкрився тільки цього ранку, — сказав мисливський інспектор. — У цього Донні Барбера була з собою стійка, щоб на дерева залазити, та він не встиг її прилаштувати. Скидалося на те, що він прийшов туди вчора, щоб приготуватися на сьогодні або щоб займатися браконьєрством. Бо чого б іще він брав із собою лук, якщо просто облаштовував ту стійку. То йде цей красень олень, і він просто не міг встояти — люди так часто роблять, на моїй пам’яті. Таких випадків по лісу повно, мов кабанячих слідів. А тоді той другий підійшов, коли Донні вже різав оленя. За сліди нічоʼ не можу сказати, бо там такий дощ влупив, саме тої миті як прорвало…

— Тому ми зробили пару фотографій і вивезли звідти тіла, — сказав шериф Дюма. — Ті ліси належать старому Пекману. Цей Донні мав при собі дводенний, починаючи від сьогодні, дозвіл на полювання за підписом Пекмана. Пекман завжди продавав по одному дозволу на рік, усіляко це рекламував, а там доручив справу якимось брокерам. У задній кишені Донні лежав лист зі словами «Вітаємо! Ви виграли ліцензію на полювання на оленя». Папери промокли, міс Старлінг. Не маю нічого проти наших хлопців, але, певно, краще знімати відбитки пальців у вашій лабораторії. І стріли теж, усе промокло, поки ми сюди доїхали. Намагалися нічого не торкатися.

— Ви заберете стріли з собою, агенте Старлінг? Як ви хочете, щоб я їх дістав? — запитав лікар Голлінгсворт.

— Притримайте їх ретрактором і розпиляйте навпіл біля шкіри з того боку, де пір’я, а решту витягніть із протилежного. Я прикручу їх на дощечку за допомогою дротів, — сказала Старлінг, відкриваючи свій кофр.

— Не думаю, що вони боролися, але, якщо хочете, я візьму зразок з-під нігтів.

— Краще просто обріжте нігті, зробимо тест на ДНК. Не треба позначати кожен палець, але відокремте нігті однієї руки від іншої, добре, лікарю?

— Зможете зробити тест на ПЛР-КТП[121]?

— У головній лабораторії зроблять. Шерифе, ми повідомимо вас про результати за три-чотири дні.

— А зможете самі протестувати кров оленя? — спитав інспектор Муді.

— Ні, ми тільки можемо визначити, що то кров тварини, — відповіла Старлінг.

— А що, як ви знайдете м’ясо оленя в чиємусь холодильнику, — припустив інспектор Муді. — Ви ж захочете знати, з якого воно оленя, так? Інколи доводиться відрізняти одного оленя від другого за аналізом крові, якщо треба довести випадок браконьєрства. У кожного оленя своя кров. А й не скажеш, еге ж? Ми мусимо надсилати кров у Портленд, в Ореґонську дичину та рибу, а вони все розкажуть, якщо наберешся терпіння. Посилають таку відповідь, типу «це олень № 1», так вони кажуть, або просто «олень А», з довгим номером справи, бо ж, самі знаєте, в оленів нема імен. Ну нам вони не відомі.

Старлінг подобалося старе, обвітрене обличчя Муді.

— Просто назвемо його Джоном Доу[122], інспекторе Муді. Щодо Ореґону — корисна інформація, може, нам доведеться мати з ними справу, дякую, — сказала вона й усміхалася до нього доти, доки чоловік не зашарівся й не почав смикати свою кепку.

Коли вона нахилила голову, аби відшукати в сумці потрібне приладдя, лікар Голлінгсворт із задоволенням її роздивився. Обличчя Старлінг засяяло на якусь хвильку, поки вона говорила зі старим Муді. Мушка на її щоці дуже нагадувала опік від пороху. Він хотів був запитати, та передумав.

— У що ви складали папери, не в пластик? — спитала вона шерифа.

— У пакети з обгорткового паперу. Ці коричневі пакети ще нікому не зашкодили, — сказав шериф, потираючи потилицю, і поглянув на Старлінг. — Ви знаєте, чому я викликав ваш відділок, чому хотів, щоб приїхав Джек Кроуфорд. Тепер я згадав, хто ви така, і радий, що ви тут. Поза межами цієї кімнати ніхто не вимовив слова «канібал», бо преса витопче ліс ущент, якщо піде чутка. Вони тільки знають, що це нещасний випадок на полюванні. Чули, що тіло ніби спотворене. Їм невідомо, що Донні Барбера порізали на м’ясо. Канібалів не так уже й багато, агенте Старлінг.

— Ні, шерифе, небагато.

— Така охайна робота, що жах бере.

— Так, сер, саме так.