Ганнібал

Старлінг та Ерік Пікфорд працювали окремо, але їхні зміни частково накладались, аби в офісі лишалася хоч одна людина тоді, коли працюють роздрібні магазини.

Пікфорд уже чотири дні як заступив на посаду і частину робочого часу присвятив тому, що налаштував автоматичний набір номерів на телефоні. Жодних написів на кнопках він не зробив.

Коли Еріка не було в офісі, Старлінг натисла верхню кнопку на апараті. Відповів сам Пол Крендлер.

Вона поклала слухавку й деякий час сиділа в тиші. Уже був час іти додому. Повільно обертаючись на кріслі, вона роздивлялася речі в Ганнібаловому домі. Рентгенівські знімки, книжки, стіл, накритий для однієї персони. Потім вона розсунула штори й вийшла.

Кабінет Кроуфорда стояв незамкнений і порожній. Светр, який сплела йому покійна дружина, висів на шараґах у кутку. Старлінг потяглася рукою до светра, майже торкнулася, перекинула через плече своє пальто й вирушила в довгу путь до автівки.

Куантіко вона більше не побачить.

Розділ 70

Увечері 17 грудня у двері до Кларіс Старлінг подзвонили. Вона побачила, що на під’їзній доріжці за її «мустангом» стоїть машина федерального пристава.

Приставом виявися Боббі, той, хто відвіз її додому з лікарні після стрілянини на рибному ринку.

— Привіт, Старлінг.

— Привіт, Боббі. Заходь.

— Я б із радістю, але маю спершу дещо вам сказати. У мене тут повідомлення, яке я мушу вам вручити.

— Та ну. Вручиш мені його в будинку, там тепліше, — сказала Старлінг, похолонувши всередині.

Згідно з повідомленням на бланку Генерального прокурора з міністерства юстиції, їй належало з’явитися на слухання завтра, 18 грудня, о дев’ятій ранку до Будівлі Гувера.

— Вас завтра підвезти? — спитав пристав.

Старлінг похитала головою:

— Дякую, Боббі, я приїду на своїй машині. Хочеш кави?

— Ні, дякую. Мені шкода, Старлінг.

Пристав явно хотів піти. Запала незручна мовчанка.

— Бачу, вухо вже загоїлось, — зрештою мовив він.