Ганнібал

— Настільки? Сумніваюся. То спитаймо в нього, хто дав йому наводку. Звідки я могла знати, що доктор Лектер у Флоренції?

— Саме ви знайшли запит з комп’ютера Флорентійської квестури на отримання матеріалів справи Лектера з ПЗНЗ, — сказав Крендлер. — Цей запит був надісланий за кілька днів до вбивства Пацці. Нам невідомо, коли саме ви на нього натрапили. Чому б іще Квестура у Флоренції цікавилася Лектером?

— А з якої причини я мала його попереджати? Директоре Нунан, чому цим займається Генеральний прокурор? Я в будь-який час готова пройти тест на поліграфі. Накажіть закотити апарат.

— Італійські дипломати заявили протест щодо спроби попередження відомого злочинця про небезпеку на території їхньої країни, — сказав Нунан і вказав на рудого чоловіка, який сидів поруч. — Це містер Монтенеґро з посольства Італії.

— Доброго ранку, сер. А як саме італійці про це дізналися? — запитала Старлінг. — Не з Ленґлі ж?

— Дипломатичні розбірки додають нам роботи, — вставив Крендлер, перш ніж Монтенеґро встиг відкрити рота. — Ми хочемо з усім розібратись, задовольнити вимоги італійської влади, а також Генерального прокурора і зробити це, чорт, якнайшвидше. Нам усім буде краще, якщо ми дивитимемось на факти в цілому. Що у вас із доктором Лектером, міс Старлінг?

— Я кілька разів допитувала доктора Лектера за наказом начальника відділу Кроуфорда. З моменту втечі доктора Лектера я отримала від нього два листи за сім років. Вони обидва у вас є, — відповіла Старлінг.

— Власне, у нас їх більше, — сказав Крендлер. — Ось це ми отримали вчора. Що ще ви могли отримувати, нам невідомо.

Він потягся за спину й дістав картонну коробку з багатьма штампами, добряче пом’яту після численних пересилок.

Крендлер з удаваним задоволенням удихнув пахощі з коробки. Він ткнув пальцем у транспортну етикетку, проте не потурбувався показати її Старлінг.

— Адресовано вам додому в Арлінгтон, спеціальний агенте Старлінг. Містере Монтенеґро, не скажете нам, що це за речі?

Італійський дипломат порився в загорнутих у тканину пакуночках, блимаючи запонками.

— Так, це лосьйони, sapone di mandorle, відоме мигдалеве мило з «Санта Марія Новелла» у Флоренції, з тамтешньої «Фармачії», кілька парфумів. Такі речі люди дарують, якщо закохані.

— Їх протестували на наявність токсинів і подразників, так, Клінте? — запитав Нунан колишнього начальника Старлінг.

Персалл видавався присоромленим.

— Так, — мовив він. — З ними все в порядку.

— Дари кохання, — сказав Крендлер із певним задоволенням. — А ще в нас є любовна записка.

Він дістав із коробки аркуш пергаменту, розгорнув і підняв угору, показавши фотографію з жовтої преси з обличчям Старлінг, до якої було домальовано тіло крилатої левиці. Він розвернув аркуш до себе, аби зачитати те, що доктор Лектер написав своїм каліграфічним почерком:

— «Кларіс, чи замислювалася ти коли-небудь, чому філістимляни тебе не розуміють? Тому що ти є відповіддю на загадку Соломона: ти мед у тілі левиці».

— Il miele dentro la leonessa, як гарно, — сказав Монтенеґро, подумки занотовуючи фразу, щоб скористатися нею пізніше.