Темні таємниці

– Тих, які зажерлися й вже не знають, чого хочуть, – справді, не люблю.

– Хоча б чесно зізналися. Розшифруйте вже, кого маєте на увазі.

– Таких, як ось ваша донька.

Ольга знову насторожилася.

– Чим Яна вам не догодила? Ви ж лише повезли її, куди попросила.

– Та не про неї мова, – Павло вперше за час подорожі кинув на неї короткий погляд. – Кажу ж, про таких, як вона.

– Ну, і які це – такі?

– Хто не знає, чого хоче.

– Знову по колу. Поясніть, раз уже завели.

– Запросто, – таксист плавно вписався в поворот. – Коли їдуть на турбази, ще розумію. А як просять завезти їх до різної нечисті, тут гублюся. Їм, бачте, цікаво, чи правду пишуть про наш край.

– Тепер уже я вас не розумію.

– Одні пишуть дурню, аби привернути до себе увагу й прославитися. Інші ведуться на неї. Оті всі вурдалаки на хуторах, прокляті дороги з привидами, чупакабри, мать їхню за ногу!

Таксист потроху заводився, й Ользі остаточно перестали подобатися його інтонації. За інших обставин попросила б зупинити машину й вийшла б просто тут, посеред поля. Заплатила б, хай їде, куди хоче. Та зараз повністю залежала від Павла, до того ж відчувала – наближалася до розв’язки настільки дивної, наскільки моторошної пригоди.

– До чого тут чупакабри?

– Ось не кажіть, що ніколи про цих чудовиськ не чули! – таксист уже не приховував роздратування, змішаного з гнівом. – Аби знали, скільки народу різного за кілька останніх років катав по району! Ніби з вигляду розумні люди, хтось навіть із телебачення. У нас проблем вистачає по маківку, причому реальніших за всяких там вурдалаків. Хоч безробіття візьміть. Народ розбігається, села порожніють, самі старі доживають. Хочете привидів – маєте села-привиди, те саме Піщане. Їм, бачте, таємниці й загадки різні цікавіші. Дурять народ, морочать, а народ – вірить.

– Не всі вірять, – зауважила Ольга обережно. – Усе це розважальна інформація. Відволікає від реальності. Сумно, але так.

– Отже, ви приймаєте?

– Не про мене мова. Я пояснюю. Тобто, – виправилася вона, – намагаюся пояснити. І далі не розумію, чим вас так роздраконила Яна.

Павло не відповів. Ольга теж вирішила помовчати, аби не дратувати таксиста явно болісними для нього розмовами. Хоч не до кінця розуміла природу такого болю.

Вони якийсь час їхали прямо, й Ольга впізнавала вчорашній маршрут. Аж раптом Павло без попередження, різко скрутив ліворуч, перетнувши трасу навскоси. Ольга від несподіванки зойкнула й завалилася на бік, бо не причепила пасок, коли сідала. Таксист, грубувато відштовхнувши її плечем, уже їхав по полю, здіймаючи довкола себе хмару сірої куряви. Ольга сіла рівно, не образилася, бо відчувала себе винною, мала ж пристебнутися. Проте Павло все одно міг би попередити про несподіваний маневр. Швидко оговтавшись і таки пристебнувши пасок, вона закрутила головою, намагаючись зрозуміти, куди вони рухаються. Єдине, що стало ясно, – так це чому «гольф» такий брудний.