Темні таємниці

Чотар зміряв Штефана поглядом із ніг до голови, потім – у зворотному напрямі.

Нейтралізувати б його.

На час, поки справи не проясняться.

Залишати так не можна, ще більше шкоди наробить.

– Ну, Штефане Юрійовичу, останній штрих. Кажи, де в тебе тут мотузка і скотч.

– Для чого тобі?

Наляканий Попеляк – та не дурний.

Чотар в очах прочитав: усе до нього дійшло…

Упорався за двадцять хвилин. Залишив Штефана лежати вдома, на власному дивані, старанно й міцно зв’язаного. Рот заткнув кляпом, зафіксував затичку скотчем. Бачив не раз, що так чинять у кіно різні поганці. Його теж колись так скрутили. Але сам робив це вперше. Увімкнув телевізор, аби полонений не нудьгував. Пообіцяв повернутися швидко, хоч до пуття не знав, як йому це вдасться.

Ну, якось же треба заспокоїти людину.

З міста на знайому вже трасу вибрався по восьмій. Щойно рушив за навігатором, помітив – сутінки враз прискорилися, насувалися швидше, ніби вимушено затрималися й прагнули надолужити згаяне. Чотар не дуже покладався на дороговказ, тим більше Інтернет почав гальмувати. Проте поки мав можливість – рухався маршрутом, котрий прокладав телефон.

Коли сигнал зник, Вадим побачив – його довели до повороту на ту саму прокляту дорогу, якою вони з Ольгою їхали лише два дні тому.

Щось пішло не так.

Йому ж ніби в бік Піщаного треба.

Пригальмувавши, подумав, барабанячи долонями по керму. Враз осяяло: ця ж сама дорога колись вела до Піщаного, тільки довше, підводила з іншого боку. Значить, поки помилки нема. А потрібний йому хутір – десь у цій місцевості.

От же ж забрався таксист.

Знову запустивши двигун, Чотар повернув, рушив, дуже скоро пірнув між дерев. Стало ще темніше, верхівки заступали небо. Боячись розгубитися в густих сутінках й не помітити потрібне місце, проскочити його, Вадим наддав швидкості, хоч цією дорогою справді їхати важкувато. «Опель» чим далі, тим дужче гойдало, поїздка вже нагадувала плавання в човні на річкових хвилях.

Темрява все одно обганяла.

Вписавшись у черговий поворот, якими зміїлася дорога, Чотар побачив перед собою авто – вискочило раптово, з-поміж дерев, так вистрибує наляканий чимось звір. Сріблястий «гольф» не петляв, сунув упевнено, і Вадим зробив висновок: там є ледь помітна, але більш-менш накатана дорога.

Навіть у загуслих сутінках побачив – машина брудна.