Попеляк ступив убік, тут же шаснув назад до хати, із гуркотом зачинивши двері.
Чотар забув часи, коли був не менш спритним. Тепер, хоч утратив зграбність, усе одно змушений був згадати. На ґанок не ступив – застрибнув. Двері копнув здоровою ногою, рвонувся в сіни. Там спрацювали інстинкти: останньої миті нахилився, пірнаючи під занесену руку й дивом уникаючи влучного удару. Місця малувато, сіни вузенькі й тісні, розійтися двом дорослим чоловікам непросто. Тим більше, якщо один – кульгавий каліка.
Але, крім набутих за роки служби і, як виявилося, не забутих інстинктів, Вадимом рухала лють.
Ухилившсь, він стукнувся спиною об стіну, трохи осів, бо підломилася хвора нога. Це врятувало від влучнішого удару. Молоток лупонув туди, де щойно була його голова, зробив вм’ятину на стіні. Третьої атаки Чотар не дозволив: зацідив туди, куди ближче й найпевніше, – між ноги.
Штефан завив.
Молоток випав, Вадим випростався й спритно відштовхнув його носаком.
Лишалося копнути нападника ще раз, поваливши на підлогу.
Тепер уже Попеляк побачив власний молоток над своєю головою.
– Віриш, провалю?
– Вірю, – прохрипів той, потому вичавив: – За що?
– Це ти мені поясни, трупорізе. Така твоя гостинність – із молотками на людей кидатися?
– Я тебе в гості не кликав.
– Образився? Обурився нежданому? Лихий у тебе характер, пане Штефку. Отак воно – із мерцями мати справу.
Попеляк важко дихав. Запах поту посилився, Чотар наморщив носа.
– Ольга де?
– Не знаю.
– Ти приходив до неї в готель. Вона зникла після того, як ти пішов. Повторити питання чи па"мять гарна?
Штефан мовчки сопів.
– У мене часу мало, ти! Вона не відповідає на дзвінки з обіду. Якщо з нею щось сталося і ти в цьому винен…
Чотар різко замахнувся молотком. Штефан вереснув підсвинком, спробував затулитися руками. Та молоток завмер.
ebooksa