Темні таємниці

Гнатюк – теж.

Він якимось боком, прямо чи непрямо, причетний до творення місцевих міфів. Є категорія легковірних, котрим тільки й давай такого. Отже, припущення про існування пастки, у яку навмисне заманюють, з огляду на це отримує доволі міцний ґрунт.

Піщане – пастка.

Мишоловка.

А Макар Гнатюк – той, хто кладе туди смачнючий запашний сир.

Чотар трохи подумав, потім підхопив ключі від «опеля». Затиснувши в лівому кулаку, спустився, не спираючись на ковіньку. Швидко кульгав, стискаючи її в правиці. Ступив до рецепції, запитав без надії почути відповідь:

– Не знаєте, куди пішла та пані?

– Ваша знайома? – для чогось перепитала дівчина. – Гості нам не звітують. Пішла – і все. Спитала, де автостанція.

– І де?

– То не станція як така. Місце зупинки маршруток.

– Яка різниця. Де?

– Не дуже далеко… Чекайте, – дівчина раптом стрепенулася, мовби прокинулася чи ожила. – Про вашу знайому зранку питали.

– Хто? – рука дужче стисла руків’я ковіньки.

– Такий кругленький чоловік. Та в нас його знають добре. У трупарні працює.

– Степан?

– Штефан… наче.

Ось вам новий поворот.

– Вони, може, разом пішли?

– Ні, ваша пані пізніше. Аби вдвох, я б сказала.

Ольга подалася кудись після того, як поговорила зі Штефаном.