Своє пиво Чотар не допив.
– Що знову не так, Яно?
– Ви обіцяли – я вільна.
– Так. У певних межах.
– Чому я не можу гуляти?
– Хіба ти не гуляєш? Сьогодні скільки стирчала на свіжому повітрі.
– Той чоловік надворі заявив: я не маю права заходити за периметр. Це вже неволя.
– Ще раз тобі кажу: ти вільна у межах, які позначили. До речі, твоєму дорогоцінному здоров’ю нічого не шкодить.
Останні аналізи дуже гарні.
– Ви для чогось обстежуєте мене щодня.
– Нічого зайвого не питати – частина нашої угоди.
– Я не укладала з вами жодної угоди. Правда така: ви мене викрали й тримаєте в полоні. Хочете викуп? Так уже б давно говорили про це з мамою. Я давала її контакти.
– Ти не заручниця, Яно. Мама тебе не викупатиме. У неї все одно нема стільки грошей, скільки ти насправді коштуєш.
– Ага, усе! Проговорився! Отже, я чогось коштую! У мене є ціна! Заради цього замкнули мене тут!
– Не кричи.
– Я просто хочу знати, що на мене чекає! Я маю право! – Не знаю твоєї матері, дівчинко. Та щось підказує: твій прикрий характер від неї.
Частина третя
Утрачений рай
1
Вечеря з коньяком накрилася – коли Чотар повернувся з ресторанчика й постукав, Ольга через двері відповіла: ноги не тримають, лягла й не хоче вставати.
ebooksa