– Отак, – відпустивши її, Чотар поклав долоню на місце, де лежав знайдений недопалок. – Хлопчина курив біля доту. Не просто поруч, а там, де вхід. Певен, дівчина крутилася поряд. І ходили там не лише вони. Довкола прим’ята трава, причому недавно й у багатьох місцях. Столітнє сховище обійшли довкола не раз і не десять. Біля входу взагалі витоптана ділянка. Та найважливіше: новий замок на іржавих дверях.
– Думаєте…
– Більш ніж переконаний. Навряд чи єдиний місцевий дачник, він же мисливець Макар Гнатюк, щось про те знає. Його ж нема постійно, навідується час від часу й до доту точно не ходить. Навіщо? Наша ж парочка прогулялася з цікавості. Бачте, Женя навіть перекурив те діло, буває, сам би так само вчинив. Ну, ясно, звернули увагу на новий замок, бо не дурні.
– Моя донька – точно.
– Гаразд, – Вадим пропустив материнську похвалу повз вуха. – Як міркую далі? Дуже просто. Навряд чи вони зробили якісь висновки. Погуляли ще. Може, скупалися в річці. Щойно впали сутінки, повернулися на базу, – кивок у бік хутора. – Вночі когось щось розбуркало. Вибралися з намету, побачили рух біля бункера. Ночі світлі, з пагорба видно далеко. І найважливіше, Олю. Якщо припущення правильне й контрабандисти облюбували в безлюдному місці зручний сховок – вони мають очі та вуха в Піщаному. Просто аби хтось наглядав, за відносно невеликі гроші. Згодні?
– Без «якщо», Чотарю, – вона починала нарешті розуміти хід його думок. – Припущення правильне. Ті згадані вами очі помітили чужих та цікавих біля бункера. Наглядач якимось чином дав злочинцям маяк, мовляв, небезпека. А вони почали вирішувати проблему.
– Бачте, уже опановуєте дедуктивний метод.
– Можна не пащекувати?
– Ходімо, – мовив Вадим, і коли Ольгу відпустило й вона змогла йти далі, продовжив: – Насправді я не пащекую. Аби ми не знали про контрабандистів, головне – про серйозну групу та не менш серйозні наміри, скласти просте рівняння не вийшло б навіть у генія розшуку. Проте вчорашній готельний типчик, сам того не розуміючи, підкинув чи не єдину можливу відповідь.
– Де тут утішна новина?
– Жодної містики. Усе реально, Олю. Далі, максимум протягом найближчої доби, усе вирішиться за нас, ще й без нашої участі.
– Тобто?
– Вступлять профі, котрі мають величезний ресурс, у тому числі людський. Вважайте, таємний агент Чотар місію здійснив. Перевалочну базу контрабандистів виявив. Вирахувати, хто з мешканців Піщаного з ними заодно – пара дрібниць, справа техніки. Потому поліція виявить уже самих учасників процесу. Спровокує активні дії. Заблокує, візьме за карк, добряче потрусить. Думаю, Яна в них, а смерть Жені на так званій проклятій дорозі – акція залякування й відлякування водночас. Викрадення людини – стаття серйозна. Доньку видадуть, це буде елементом торгів. Ще й почнуть викручуватися.
– Як то?
– Отак. Побачите. Наприклад, від чогось її врятували.
– Але для чого її тримати? Не вкладається в голові.
– У мене так само. Відповіді маємо отримати, як уже сказав, протягом наступної доби. Тому поїхали назад, тут уже робити нічого.
Коли вийшли на сільську вулицю, побачили людей. Як і казала Таміла, переважно зустрічалися немолоді люди, здебільшого старші жінки. Одна, маленька й бадьора, яка здалеку легко сприймалася дівчиськом-переростком, у ситцевому халаті та капцях на босу ногу, жваво гнала перед собою двох кіз. Інша, огрядна, у досить сучасному, навіть подібному до вихідного, квітчастому платті, рвала вишні, сміливо вмостившись на розкладаній драбині. Зірвані ягоди збирала в білий емальований бідон, котрий почепила на шию, приторочивши до ручки замість мотузка шмат бинта. Від процесу жінка отримувала неабияке задоволення, а яскраво-червоний урожай не кидала – сипала крізь несильно стиснутий кулак, і збоку це могло нагадати вишневий струмінь.
Чи Ользі здалося, чи ягоди мінилися й блищали, мов перли.
На лавці біля тину через дорогу вмостився дядько в сірих штанях, капцях на босу ногу й синій футболці з логотипом аптечної фірми. Прикривши лисину кепкою з таким самим малюнком, він курив щось міцне й смердюче, зі свого місця вказуючи сусідці, для наочності показуючи рукою, пальці якої стискали цигарку:
ebooksa