– Ви не казали, що Яна курить.
– Це до чого?
– Так вона курить?
– Від мами, на жаль, не завжди можна навчитися хорошого. Але в нас доця може дати приклад мамі.
– Тобто?
– Яна ніколи не курила й навіть не пила. Хіба пиво, нечасто, лише якісне. Узагалі вела здоровий спосіб життя й пишалася тим.
Сказала – і тут же ляснула себе по губах:
– Веде! Не курить! Пишається! Вирвалося в мене, вирвалося! – Спокійно. Буває, – Вадим, як міг, демонстрував розуміння. – А Євген – курив?
– Не знаю. Мабуть. Може, і ні. А…
Ступивши до неї ближче, Чотар розкрив кулак.
На долоні лежав недопалок.
«Marlboro Lights Mentol».
– Це міг залишити не він. Залегкі для чоловіка-курця.
Ольга вже видихнула, укотре за день, нахилилася ближче.
Потягнулася, та Чотар завбачливо відвів руку.
– Краще не чіпати.
– Ясно, – кивнула вона, примружилася, знову кивнула: – Легкі «Мальборо», з ментолом. Почата пачка була серед Жениних речей. Батькам їх видали, я…
– Досить цього. Дайте серветку, тільки не вологу.
Прозвучало наказово. За інших обставин Ольга б огризнулася й обурилася. Але тут сприйняла за належне, трохи здивувавшись собі. Знайшла в куртці й простягнула Вадимові почату пачку сухих паперових серветок. Він акуратно витяг одну, старанно загорнув недопалок, заховав у внутрішню кишеню.
– Отак. Здається, тепер маю відповідь. Гайда назад.