– Після того, що ти собі дозволив, маю. Я сам собі даю таке право. Тільки посмій мені рипнутися. Зараз ти при мені набереш свого старшого, з яким можна говорити і який приймає рішення. Даси мені телефон, скажу два слова.
– Розкривати себе отак не збираюся. Можете злитися скільки влізе.
– Тебе, синку, уже ніхто ні про що не питає. Зв’яжи з куратором чи хто там у тебе. Я поясню, чому надалі не можна покладатися на тебе.
– Ви серйозно?
Замість відповіді Чотар натиснув на палицю.
Знав – робить боляче.
Хотів цього, зовсім не мучило сумління.
5
Ольгу далі не турбував.
Зараз навіть на краще, що вона образилася. Помиритися завжди встигнуть, довго дути губи не в її інтересах. Чотар дочекався, поки піде Максим, затим дав трохи часу своєму новому партнерові. Коли нарешті вирішив – пора, уже стало по дев’ятій вечора. Шацьк поволі поглинали сірі липневі сутінки, і єдине, чого боявся Вадим – запізнитися. Але навіть якщо Ярмолюк уже все почав, напевне поставить процес на паузу після його виходу.
Пора.
Він одягнув куртку, застебнув на всі ґудзики. Спираючись на ковіньку, прокульгав до бару, де вже зібралося більше народу. Відразу посунув до стійки, сперся грудьми на край. Зустрів здивований та водночас збентежений погляд бармена.
– Вибачаюсь, але вам хіба не сказали? – неголосно мовив той, протираючи високий пивний кухоль. – Старша людина, сива, а жити набридло.
– Здається, синку, ти хамиш клієнту. Давай книгу скарг. – Поверніться в номер. По-хорошому нагадую.
– А який поганий варіант?
– Краще вам не дражнитися.
– Зважай на мою сивину. Як доживеш до своєї, побачиш – то ознака досвіду.
– Вам поговорити нема з ким? Чи сподобалося за рахунок закладу? Можу повторити.
– Ні, краще поговорю. Але не з тобою. Гукни сюди тих, хто тебе так налякав.
– Тобто?
ebooksa