— Вважайте, Віталію Олексійовичу, цю кімнату своєю. Я вам і постіль уже приготував.
— Дякую, дорогий. Та тільки я думаю, що нам не слід поспішати в ліжко. У нас відбудеться зараз чудова чоловіча бесіда. — Окайомов пішов у передпокій і повернувся з пляшкою коньяку. — А у вас, мій друже, щось поганий настрій?
— Хвилююся за роботу. Як там? — Аксенчук подивився на нього з надією.
— Все гаразд! — розкорковуючи пляшку, відповів Окайомов. — Давайте-но замочимо ваше призначення. Отже, мій друже, кожна історія має свій кінець. І першу чарку ми вип"ємо за щасливий кінець нашої історії! Хильнули?
— Хильнули, — хрипким голосом промовив Аксенчук і випив.
— Ну, а другу — за саму справу… — Окайомов налив чарки, встав, пройшов по кімнаті і зупинився позад Аксенчука. — Незаперечний факт, мій друже, полягає в тому, що з вашими документами ви нікуди не влаштуєтеся. Ні-ку-ди!..
Аксенчук через плече злякано і здивовано подивився на Окайомова.
— Відтепер, мій друже, великий Радянський Союз у вашій особі дістає безнадійного безробітного. Вам це ясно?
— Я сам так думав… Але ви сказали…
Окайомов сів поруч і повернув Аксенчука до себе:
— Далі, мій друже… за вами плаче в"язниця і військова колегія Верховного суду… Ради бога, перестаньте тремтіти і витріщати очі!.. Що вас дивує? Хіба не ви віддали сторонній людині диплом, трудову книжку і копію наказу на бланку найсекретнішого інституту? Хіба не своєю власною рукою ви написали заяву з проханням узяти вас на роботу? На яку роботу, дозвольте вас запитати? Чому в заяві це не уточнено? Нарешті, тій самій сторонній людині ви розповіли дещо і про справи вищезгаданого інституту.
— Я нічого особливого не розповідав… Я взагалі не розумію, що ви говорите…
— Ага, не розумієте? А те, що винні мені майже десять тисяч карбованців, це ви розумієте?
— Віталію Олексійовичу, киньте жарти! Ви ж самі запропонували… в борг. Я можу ці гроші одразу ж повернути…
— Добре, мій друже. Облишмо жарти. Слухайте мене уважно. Зараз ви почуєте найголовніше. З вами зараз розмовляє посланець могутньої держави. Якщо хочете ясніше — розвідник…
Зобразивши жах, Аксенчук одхитнувся від Окайомова, намагаючись підвестися. Різким рухом Окайомов притиснув його до стільця.
— Спокійно, друже. Давайте говорити, як належить чоловікам, — спокійно і мужньо. Я не падлюка і не розбійник з великої дороги. Я таємно представляю тут державу не тільки могутню, але й благородну. Ось чому військовій колегії не пощастить відправити вас на розстріл. І ви не станете вічним безробітним. Ви разом зі мною поїдете далеко-далеко від усіх цих неприємностей. Ви поїдете туди, де ваша послуга моїй державі буде гідно оцінена, а це означає, що вам житиметься там чудово. Ну, що ви на це скажете, мій друже?
— Я не вірю… я… — Аксенчук тремтів, як від холоду. — Я увесь час думаю, що ви жартуєте…
ebooksa