— Жарти ми давно облишили! — з похмурою посмішкою промовив Окайомов. — Знаєте, коли ми будемо з вами жартувати? Коли проминемо кордони вашої країни. Вирішуйте. Або ви зі мною, і це для вас означає життя з усіма радощами… Або… — Окайомов не договорив, уп"явшись в Аксенчука крижаним зловісним поглядом. — Звичайно, я сам не бруднитиму рук. Це за мене охоче зроблять ваші товариші чекісти. Я їм тільки допоможу трохи… Ну! Вирішуйте!
Аксенчук довго не відповідав, поринувши у важкі роздуми.
— Я з вами, — сказав він нарешті.
— Молодець! — Окайомов поривчасто обняв Аксенчука за плечі. — Ви не уявляєте, що я пережив, поки ви думали! Бачите? У мене піт на лобі виступив. Ну, тепер ми друзі на все життя! — Він тремтячою рукою налив коньяк у чарки. — За успіх нашої справи і нашої подорожі! За нового громадянина моєї великої держави!
Вони випили, Аксенчук спитав:
— Коли ми поїдемо? І як? Це ж так важко за кордон…
— Ми поїдемо завтра вночі. На морському узбережжі нас візьмуть на борт підводного човна. І прощавай, радянська земле!..
— А ви… не залишите мене?
Окайомов устав:
— Слухайте, мій друже, не вірте пліткам про нас. Через кілька днів ви самі переконаєтеся, яка це брехня. Про вас уже повідомлено, і мені просто наказали взяти вас із собою. Ми люди слова і діла. І ми вміємо працювати.
Ми ненавидимо вашу країну. Тому, перш ніж залишити її, ми з вами дуже гучно грюкнемо дверима. Грюкнемо, мій друже?
— Можна, звичайно. Але як?
— А так, наприклад, щоб від усього вашого інституту разом з Вольським лишився тільки порох. Не погано?
— Як? — Це «як» у Аксенчука не вийшло, воно прозвучало дуже неприродно.
Окайомов пильно подивився на нього і сказав:
— У вашій записній книжці є три телефонні номери Вольського. Серед них є квартирний?
— Так. Три сімнадцять ноль один.
— Ви зараз подзвоните йому.
— Уже пізно. Він не захоче говорити зі мною.
Окайомов підняв руку:
ebooksa