— Сідай.
Максима трохи здивували такі заходи перестороги, однак заперечувати не став.
Олег увімкнув радіо і лише тоді повернувся до Рутковського.
— Треба зв’язатися з Центром, — пояснив Максим і розповів про події останніх двох днів.
— Центр буде поінформований, — пообіцяв Олег.
Рутковський у душі трохи образився: чекав, що Олег хоч якось висловить своє ставлення до його, Максимового, вміння зорієнтуватися в обставинах, ну, не хвалитиме, він же не дитина, але хоча б кілька підбадьорливих слів…
А замість цього сухе: поінформую Центр…
Він передав Олегові копії документів, той мовчки заховав їх і лише тоді сказав:
— Зараз ти вийшов на передній край, тож дуже прошу: будь обережним. І от що, цей Лодзен, наскільки нам відомо, свого не впустить. Пиріг у Лакути великий, а Лодзен не такий дурень, щоб віддати свій кусень. Якщо дізнається, що ти взяв комісійні, діятиме впевненіше. Але не перегни палицю, списки мусимо мати за всяку ціну.
— Наче я цього не розумію! Чекатимемо наслідків Юркової поїздки. На завтра у мене призначено зустріч з Лакутою, і, гадаю, Сенишин на тому тижні почне перевірку списків.
— От гад!
— Ти про Юрка?
— Він теж, але я про Лакуту.
— Ти б побачив його: уособлення респектабельності.
— А стань на дорозі — вжене кулю, не задумуючись.
— Якщо б знав, на кого працює… — тихо засміявся Рутковський.
— Йому наплювати — на кого! Аби платили гроші.
— Так, стара свиня, продасть і матір.
— Ну, бувай. — Олег увімкнув мотор, а Максим стояв і дивився, як вибирається з лісу «пежо». Думав: приємно знати, що в цьому величезному чужому місті ти не один і завжди друг прийде на допомогу. А в тому, що Олег — друг, не сумнівався ні на хвилину.
Рутковський не чекав цього дзвінка й щиро здивувався, та факт лишався фактом: дзвонив Воронов і запрошував до себе в готель. Він тільки вчора приїхав з Парижа й неодмінно хотів зустрітися.
ebooksa