— Умова зовсім не важка. Ви жодного слова не скажете Ґезу про те, що бачили мене тут.
— Готовий промовчати сто років: вибачте мені!
— Так. Де Ґез — на судні чи на березі?
— Він з’їхав у невеликий готель на набережній. Він зветься «Вітрило і Пара». Якщо ви хочете, я проведу вас до нього.
— Думаю, що розшукаю сам. Ну, Сінкрайте, поки що наша розмова закінчена.
— Може, я ще чимось буду вам корисний?
— Поменше пийте, — сказав я, трохи лагідніше зважаючи на його переляк і рабство. — А також залиште Ґеза.
— Клянуся… — почав він, але я вже встав. Не знаю, чи далі сидів він на сходах під’їзду, чи пішов до шинку. Я залишив його у провулку й вийшов на площу, де біля столу коло пам’ятника не було вже нікого з колишньої компанії. Я запитав про Кука, на що отримав вказівку, що Кук просив мене йти до нього в готель.
Рух дедалі убавлявся. Юрба розходилася; двері замикалися. Із сутінків висоти дивилася на місто, яке засинало, «Та, що біжить по хвилях», і я попрощався з нею як з живою.
Коли я розшукав готель, куди мене запросив Кук, і мене провели до нього, він був саме у ліжку. Почувши шурхотіння, Кук розплющив очі, але вони знову закрилися. Він знову відкрив їх. Але однаково спав. З крайнього зусилля цих сплячих, тупо відкритих очей я бачив, що він силкується сказати щось люб’язне. Утома, мабуть, була велика. Знесилівши, Кук зітхнув, пробубнів, впізнавши мене:
— Улаштовуйтеся, — і із тріском завалився на інший бік. Я ліг на поставлене друге ліжко й негайно закрив очі.
Пітьма стала валитися вниз; кімната перевернулась, і я майже зразу заснув.
Розділ XXV
Лягаючи, я знав, що засну міцно, але встати хотів рано, і це бажання — рано встати — несвідомо розбудило мене. Коли я відкрив очі, пам’ять була порожня, як після непритомності. Я не міг піймати жодної думки, поки не побачив випнуту нижню губу сплячого Кука. Тоді неясне прояснилося, і, миттєво відновивши події, я взяв зі стільця годинника. На моє щастя, було всього пів на десяту ранку.
Я тихо одягся й, намагаючись не розбудити свого хазяїна, спустився до загальної зали, де зажадав міцного чаю й письмове приладдя. Тут я написав дві записки: одну — Біче Сеніель, повідомляючи їй, що Ґез перебуває в Гель-Г’ю, із зазначенням адреси; другу — Проктору з проханням віддати мої речі гінцеві. Не знаючи, чи буде зручно нагадувати Дезі про нашу зустріч, я обмежився в цьому листі лише простим привітом для неї. Відправивши записки через двох комісіонерів, я вийшов з готелю в перукарню, де пробув із півгодини.
Час спливав дуже швидко. Коли я подався на пошуки Ґеза, було вже чверть на одинадцяту. Стояв пекучий день. Не знаючи вулиць, я витратив ще біля двадцяти хвилин, тому що помилково вийшов на набережну в її дальньому кінці й повернув назад. Побоюючись, що Ґез піде у своїх справах або сховається, якщо Сінкрайт не дотримався клятви, а понад усе бажаючи випередити Біче, заради придуманого мною плану обмеження Ґеза, зробивши його поступливим у справі корабля Сеніелів, — я найняв візника. Незабаром я був біля готелю «Вітрило й Пара», білого брудного будинку, зі скляною галереєю другого поверху, крамницями й трактиром унизу. Вхід вів через ворота, ліворуч, по темних і крутих сходах. Я зупинився на хвилю, аби зібратися з думками, й почув квапливі, кроки, що доганяли мене. «Зупиніться!» — сказала захекана людина. Я обернувся.
Це був Бутлер з його важкою посмішкою.
— Ходімо на сходи, — сказав він. — Я теж іду до Ґеза. Я бачив, як ви їхали, і полегшено зітхнув. Можете мені не вірити, якщо хочете. Побіг наздоганяти вас. Страшна, мерзенна справа, що казати! Але не можна було перешкодити йому. Якщо я винен, то в тому,
Не знаю, чи був я радий зустріти його. Гнівний сумнів боровся в мені з несвідомою довірою до його слів. Я сказав: «Його рано судити». Слова Бутлера звучали правильно; у них був і гіркий докір собі, й щира радість бачити мене живим. Крім того, Бутлер був зовсім тверезий. Поки я мовчав, за фасадом, у глибині величезного двору, почулися шум, лемент, наполегливі накази. Там щось відбувалося. Не звернувши на це особливої уваги, я став підніматися сходами, сказавши Бутлеру:
— Я схильний вам вірити; але не будемо тепер говорити про це. Мені потрібен Ґез. Будь ласка, покажіть, де його кімната, і йдіть, тому що у мене має бути дуже серйозна розмова.
ebooksa