Альбер Перрішон розтанув у нічній темряві.
Вони познайомилися ще до війни, в Ліможі, де Перрішон захищав інтереси профспілки викладачів, в той час як Андре тільки почав працювати токарем і перебував у профспілці металістів. Організація руху Опору відрядила його до Клермон Феррона, і там він незабаром зустрівся з Пер-рішоном. Було це через вісім днів після втєчі Андре з тюрми. У січні якраз мине рік.
Андре Ведрін звернув на вулицю Сполучених Штатів. Із страсбурзької пивної вийшов якийсь відвідувач, і на кілька секунд промінь світла ліг на тротуар. Перед входом до «Гранд-Готелю», де містилася німецька комендатура, стояли на варті двоє солдатів з автоматами. Час від часу вони тупали ногами, щоб зігрітись, і хмарки пари вилітали їм з рота. На розі вулиці Сен-Домінік він завагався на хвилину, а потім зайшов у кінотеатр подивитися, який іде фільм. У вестибюлі панувала напівтемрява, тьмяно світилася одна-єдина лампочка, загорнута в голубий папір. Він глянув на афішу. На цьому тижні: «Тріумф волі» Лені Ріфенсталь.
«Коли мене не зраджує пам’ять, цей фільм присвячено першому з’їздові націонал-соціалістів 1935 року. Альбер Перрішон ще в Ліможі розповідав про нього. Що ж він тоді казав? Ага, щось у такому дусі: урочисте, вагнерівське вшановування фюрера. Насправді ж з-під декорацій Третього рейху проглядає глибоке варварство гітлерівського режиму».
Андре Ведрін поспішив з кінотеатру і невдовзі вже стукав у двері маленької кімнати на третьому поверсі, на вулиці Сен-Домінік, 45.
Анрієт чекала на нього. Він обняв її і запитав:
— Ну що, ти залишила свою першу домівку?
— Так, на вісім днів. Кравчихи немає, померла.
Вони розсміялись.
— Чи можу я поставити тобі одне запитання, Анрієт?
— Я слухаю тебе, П"єро.
Він трохи знітився.
— І навіть кілька запитань?
— Ну?
— Ти не працюєш у Марі-Клер?
— Ні, я покладаюсь тільки на себе, ти міг пересвідчитися в цьому ще вранці.
— Чому ж ти мене запевняла, що працювала у цієї кравчихи?
Вона не відповіла. Андре запитав знову.
— Як сталось, що ти маєш дві явки і два прізвища? Інші зв язкові так не роблять. Ми… організація ніколи не вимагала цього.
— Просто я надто обережна І завбачлива, обережніша і завбачливіша, ніж інші, от і все. Адже ти теж маєш багато явок?
ebooksa