— Ти точно це знаєш?
— Звичайно.
Вони відступили з дороги, щоб пропустити машину. Хвилину йшли мовчки, а потім Жан Люк пояснив:
— Учора вранці залізничники — наші друзі — знайшли на сортувальній станції під вагоном задушеного німецького офіцера. Вони сховали труп на паровозі, у водяному резервуарі. Цього ранку, о пів на дванадцяту, дарнанівський патруль знайшов на бульварі Шарко, в гаражі незакінченого будинку тіло другого офіцера, вбитого за кермом штабної машини. Куля в потилицю, очевидно вночі. Арештовано п"ятнадцять заложників. Хто і що — нікому в кварталі невідомо.
Він змовк на мить, потім сказав:
— Багато б я дав, щоб зрозуміти всю цю історію. Може, одинак? Чи кілька чоловік, що діють кожен окремо на свій страх і риск?
— А може й нова організація, яка щойно почала діяти.
— Хто його зна. Все це страшенно заплутана справа. Одне слово, якщо довідаєшся про щось цікаве, повідомиш. Ти знаєш, як знайти мене.
— Гаразд, домовились. І ти також.
— Ну, звичайно. Бувай.
Вони розійшлися.
Тентена вдома не було. Андре вирішив почекати його і почав балачку з винарем, що заміняв Тентена, коли той виходив з кав"ярні.
Андре Ведрін доповів про виконане завдання. Однак про Анрієт він промовчав.
— Я маю можливість налагодити зв"язок. Хлопець, що працює у нас з перших днів і досі поширював листівки, погодився виконувати цю роботу.
— Добре. Його конспіративне ім"я?
— Поло.
— Пароль для першої з ним зустрічі?
— Ти запитаєш: «Ви маєте годинника»? Він мусить тобі відповісти: «У мене нема парасолі».
— Де й коли я можу зустрітися з ним?
— У сквері «Нептун», це позаду галереї майдану де Жод. Завтра, о пів на п"яту вечора.
ebooksa