— П’ятнадцять французів за одного німця — чи не надто дорого за акт, що абсолютно не вплине на хід війни? П"ятнадцять безневинних!
Жюль Грак мовчав, а доктор вів далі:
— О, я, звичайно, не згоден з діями німецької поліції, але навіщо вдаватися саме до таких актів насильства?
Марі-Те рвучко поставила порожню чашку на столик, де стояли пляшки коньяку та паруючий кофейник.
— А ти не думав, батьку, що саме німці, які загарбали пів-Європи, першими почали насильницькі дії?
Вона підвищила голос.
— Хіба не фашизм гвалтує все — і тіло, і душу? Чи, може, ти вважаєш, що на отих панів-націстів можна вплинути посмішками й умовити їх замінити пов"язки із свастикою на пов"язки з червоним хрестом?
Марі-Те дивилася на Жюля Грака, чекаючи його підтримки.
Він глянув на неї, посміхнувся і звернувся до доктора:
— Ви знаєте подробиці того замаху, про який щойно розповіли?
— Так, тіло німецького офіцера знайшли діти поліцая, в гаражі незакінченого будинку, це за сімсот чи вісімсот метрів звідси…
Він не скінчив, бо пролунав телефонний дзвінок. Доктор вибачився і пішов до свого кабінету.
Марі-Те кинула на Жюля Грака вбивчий погляд, різко й холодно запитала:
— Чому ти не підтримав мене? Чи ти згоден з його теоріями? Хотіла б я знати, що робиш ти в Опорі?
Жюль Грак застережливо підняв руку, і тихо й лагідно одказав:
— Не треба так хвилюватись, серце моє.
І ніяких балачок про Опір, де б ти не була і з ким би не розмовляло.
— Але…
— Ніяких «але». Повір мені, коли ти хочеш працювати з нами, необхідно навчитися стримувати свої почуття.
Тепер він знав, чому згадав ту англійську п’єсу. Ага, то була вистава «Візит міс Хестіндіш». Там студент, — не справжній, а удаваний, злидар і шахрай, — скористався з довірливості хазяїна, щоб пограбувати банк, у якому той служив. Він так само скористався з гостинності доктора, щоб розмістити у нього підпільну друкарню.