Марі-Те скромно заперечила.
— Голод — найкращий кухар, Каю.
І, звертаючись до батька, пояснила:
— Мій друг Грак має чудовий апетит, та, на жаль, він не завжди може його задовольнити, В їдальні факультету порції просто мізерні.
— Просто жалюгідні, коли можна так висловитись, — додав Жюль Грак. — Однак це, мабуть, цілком влаштовує керівників академії, які запевняють, ніби з-за столу треба вставати голодним. За два роки такого життя я б уже давно мусив перетворитися на святого духа.
Доктор Буч, якому адресувалася ця скарга, посміхнувся.
— Щоб примирити вас з академією і довести, що можна завжди домовитися з небом, я хочу запропонувати вам невеличку чарку нектару і сигару, так би мовити, залишки від кращих часів.
Жюль Грак вражено свиснув, відразу ж вибачився і додав:
— Ви надто ласкаві до мене, докторе, це вже зайве.
Марі-Те підвелася, відкрила дверцята буфету, поставила на стіл пляшку і поклала скриньку з сигарами.
— «Фінь-Наполеон» 1930 року і довоєнний «Роберт Бернс» — ну як? — вигукнула вона. — Сигари, які постачає нам Черчіль, надто вибухові.
Жюль Грак узяв сигару і припалив її від запальнички доктора, а той набив тютюном свою люльку. Вони мовчки палили, тоді як Марі-Те готувала каву; потім усі пішли до вітальні.
«Дивно, — подумав Жюль Грак, — чому ця кімната нагадує мені сцену з англійської п"єси, яку я колись бачив з товаришами під час подорожі в Париж? Тому що господар і його дочка запросили на обід молодого студента? А може, меблями і всією обстановкою? Мабуть, ні. В п"єсі їдальня, — з її чіппенделівськими стільцями, старовинними гравюрами, на яких зображено дербі, полювання й скакунів, портретами предків, сумними, наче нічний ковпак, — була типово англійською, так само як і вітальня, з її Рейнольдсом, Гейнсборо і жахливою канапою вікторіанської епохи. Тут же все промовляло про справжню французьку буржуазну родину. В їдальні — масивний обідній стіл з крученими ніжками, шкіряні фотелі — напевне, ще часів Людовіка XIII, пейзажі Коро або якогось іншого метра, майстра прозорості і світлотіні. Вітальня: канапа і стилізовані крісла, оббиті оксамитом, шафа в стилі Людовіка XV і стінний годинник в стилі Людовіка XVI. В робочому кабінеті, подвійні двері якого виходили в коридор — обюсонський килим, письмовий стіл у стилі ампір. Тоді чим?»
Доктор Буч вибив попіл з люльки у вели ку кришталеву попільничку і, обернувшись до Марі-Те і Жюля Грака, що сиділи на канапі, запитав:
— Чи знаєте, скільки заарештовано чоловік одразу ж після замаху на бульварі Шарко?
Він сказав це підкреслено голосно, думаючи про те, що так довго його хвилювало. Не діставши відповіді, він додав:
— П’ятнадцять чоловік, схоплених випадково на вулиці і в своїх квартирах. Їх арештували за дві вулиці від нас, забрали навіть аптекаря, який заступився за клієнта, коли того німці і міліціонери потягли до дверей.
Тримаючи чашку з кавою, Марі-Те удавала, ніби дуже зацікавлена всім цим. Жюль Грак висловився одверто:
— Це свинство, скажу я вам.
Доктор Буч багатозначно глянув на нього, відкинувся на спинку фотеля і, повільно набиваючи люльку, гірко промовив:
ebooksa