— Зовнішність нападника точно відома. Це високий, сильний чоловік, дуже худий, з білявою скуйовдженою бородою. Під час нападу він був одягнений в лахміття.
— Яка у нього зброя?
— Револьвер великого калібру.
— Не дуже точно! Француза того допитали?
— Так, прямо вдома, ці дані ми одержали від нього. Але це ще не все, пане полковнику. Французька поліція дізналася від одного з своїх інформаторів, — отут справа стає цікавою, — що на вулиці, в кварталі Фонжієв, якийсь залізничник украв хліб. Опис його зовнішності цілком збігається із описом нападника. Інспектор Штауб гадає, що може існувати зв’язок між…
— Чхав я на те, що гадає інспектор Штауб, Вернере. Я ще не втратив здатність міркувати.
— Безперечно, мій полковнику.
— Можете йти. Ні, стривайте. Звідки ви так добре знаєте французьку мову?
— Я працював перекладачем на Віль-гельмштрасе, пане полковнику.
— Так, я знаю. Але чому ви вивчили саме французьку мову, а не якусь іншу?
— Я однаково добре володію й англійською, пане полковнику.
— Гаразд, Вернере.
Ганс фон Шульц дав зрозуміти, що розмову закінчено. Вернер поспішив зникнути, ламаючи голову над запитанням полковника. Що б це могло означати?
«Він хоче знати, чому я застрілив француза. Він підозрює, що я зробив це свідомо. Це може погано скінчитися для мене!»
Але фон Шульц більше не думав про Вернера. В його пам"яті спливла одна згадка, і вона наштовхнула його на блискучу ідею.
«Он воно що! А чому б і ні?»
Ганс фон Шульц підвівся, зупинив пате фон і зняв телефонну трубку. Все що думаючи про «Валькірію», він знайшов у своєму блокноті номер телефона німецького коменданта станції Клермон Ферран і подзвонив. Чекаючи на відповідь, він машинально глянув на годинника. Двадцять дві години.
— Хай йому дідько! Поснули еони там, чи що? Мусить же бути постійне чергування!
Нарешті на станції зняли трубку.
— Станція…
ebooksa