Він скрушно похитав головою, засмучений такою несправедливістю, і зітхнув:
— Що за часи!
Старанно скручуючи цигарку, щоб не впало ані крихти тютюну, Арсен зауважив:
— Та замовкни вже, не дратуй мене своЇм базіканням. Можна подумати, що він голодує. Поглянь на себе, роз"ївся, як той минь! Не знаю, куди ти пхаєш усе це? Жереш, наче три дні землю копав, або щойно вийшов з тюряги.
— Тебе послухати, так і справді повіриш, ніби я п"ю і їм мов той слон. А насправді — так, вряди-годи, як є настрій і є що.
— А ти не виняток. Більшість франскайців — ненажери.
— Так я й знав, ти ще скажи про кризу патріотизму.
Арсен втупив у Жежена важкий погляд. Цього разу в його очах жеврів злий вогник. Він лише коротко кинув:
— Заткни пельку!
Жежен похнюпився. Він скрутив і собі цигарку, і вони припалили від свічки. Курили мовчки. Як усі істоти, що не мають інших турбот, як тільки про їжу й сон, вони могли годинами отак сидіти нерухомо, не кажучи ні слова. Активність вони виявляли лише тоді, коли сильний голод спонукав їх якось добувати хліб насущний.
Несподівано Арсен заговорив.
— Я гадаю, отой тип просто втік. Він працював тормозним кондуктором, або на паровозі. Не знаю чому, але здається мені, що на паровозі. І одягнений він як залізничник. Мабуть, віз фриців і щось там накоїв. А взагалі, він міг би нам усе розказати, і ми б йому допомогли. Ну, сховали б куди-небудь, чи що.
Він казав це більше для себе, аніж для Жежена. Почекавши трохи, Арсен додав:
— Кепські його діла, що й казати. Інакше б він не пішов на таке. А, матері твоїй біс!
Жежен, не дуже розуміючи свого товариша, здивовано поглядав на нього.
Дарма, що Арсен, його компаньйон і друг, був таким же бродягою, як і він, все ж інколи Жежен не розумів його. Це гнітило Жежена, і він відчував до товариша повагу і боявся його.
Він сплюнув на землю і підвівся.
— Мабуть, час уже й хропака дати.
Арсен подивився на нього, все ще заглиблений в свої думки, потім підвівся й собі.
— Правильно, Жежене, треба економити свічку.
ebooksa