Сергій Ворогін підвівся і, наставивши зброю, зробив крок уперед. Цей несподіваний випадок вирішив справу. Тепер у нього не було іншого виходу.
Сергій Ворогін недвозначно зробив жест револьвером. Незнайомці зрозуміли, позадкували і притулилися до стіни.
Тоді він схопив з лави пляшку вина, видер зубами корок і жадібно припав до неї. Пив він довго. Приємне тепло розлилося йому по шлунку і огорнуло все тіло.
Він поставив пляшку на те місце, де вона стояла, відломив кусень хліба і сховав його у кишеню разом із сиром і двома шматками м"яса.
Не зводячи очей і бродяг, він позадкував до дверей, відкинув дошку, вискочив з під валу, збіг східцями на вулицю і кинувся бігти.
Йому було трохи соромно; адже він забрав у цих бідолах частину їхніх харчів.
«Але що я мав діяти! Чи міг я не скористатися з такої нагоди? Адже я на війні. Вони ж — ні. Виходить, що в ім"я війни мені все дозволено?»
Тільки тепер він почув, який тупіт знімає. Він уповільнив ходу, щоб трохи перепочити. Зараз не час привертати до себе увагу. Якийсь час він ішов, уважно роздивляючись навколо, потім трохи заспокоївся і знову повернувся до своїх думок.
«Я ніколи не хотів війни, мені її нав"язали. В усякому разі моя боротьба, моя війна справедлива. Я таки щось захищаю. Свободу, людську гідність, свою батьківщину».
Він зупинився на роздоріжжі, на мить завагався, потів рушив прямо.
Тепер він ішов обережніше, тулячись до стін, зазираючи в темні пащі підворіть, часто зупинявся і прислухався.
На вулицях не було нікого, навіть коти і ті кудись щезли. Місяць кидав на тротуари велетенські тіні.
Сергій згадав, що забув глянути, котра година. Чверть на дванадцяту!
«Хотів би я знати, чи є тут комендантська година? А якщо є, то цікаво, коли?»
Він досяг майдану, в центрі якого височіла велика споруда з скляним дахом, Серце його радісно стрепенулося. Отут вранці він стрибнув із краденим хлібом в грузовик. Тепер він уже знайде дорогу до свого сараю! Сергій невимовно зрадів.
— Стонадцять відьм, тепер наб"єш пузо, чорта лисого, ну й мерзотник, скажу тобі! Глянь, яка падлюка!
— Та не хвилюйся так, Жежене, вистачить і нам. Не псуй собі нервів.
При тьмяному світлі свічки двоє бродяг готувалися трапезувати. Вони й не подумали кинутися слідом за дивним грабіжником, бо розуміли, як небезпечно в таку годину з"являтися на вулицях.
— Вистачить, аякже, дідька лисого! Аж печінка заболіла, хай йому грець. Він же, свиня така, аж півпляшки видудлив. Та це ж чума якась іродова, а ти кажеш…
Малий Жежен розмовляв хрипко, але коли сердився, то голос його ставав пронизливим. Слова він вимовляв протяжно і трохи співуче, як усі тьєрці. Довготелесий говорив повагом, і його характерна вимова виказувала в ньому уродженця округи Сент-Уен.
ebooksa