— Тут вказано триста десять бочок, а ви віддаєте тільки триста! Крім того, що запізнились, хочете завдати мені ще збитку?
Антон Лупан дістав з кишені папір, і стерновий сказав:
— Кіре Ламбрініс, ось папір від кіра Ніколакі: десять бочок належать нам, і ми можемо розпорядитися ними на власний розсуд…
— Але ж я їх імпортую, оплачую мито…
— Мито випадає із ціни транспортування. Ні, кіре Ламбрініс, ви не зазнаєте збитків через нас. Навіть навпаки, ми вам подаруємо й бочки, звісно, коли вони стануть порожні.
Пан Ламбрініс, здається, нарешті збагнув, що тут таке. Він озирнувся, чи ніхто з його службовців не прислухається, потім змовницьки спитав:
— Цінний товар?
— Килими й індійський шовк. Можна їх вигідно продати?
— До вечора я позбавлю вас від них.
— І яка буде ваша частка?
— Половина на половину, як і належить.
Герасім почав сміятися:
— Тобто ми товар збираємо, мучимося з ним, припроваджуємо сюди й ділимо з вами, а ви тільки штани протираєте?
В очах грека майнув гнів. Якийсь волоцюга-моряк сміє так розмовляти з ним, шанованим на весь Марсель купцем?
— Якщо це вам не підходить, то робіть як знаєте, — сказав він, оговтавшись. — Але пильнуйте, бо митники мають своїх вивідників скрізь… Прохопиться хтось десь словом…
— Так?! — невинно перепитав Герасім. — А ви не боїтесь, що вони можуть заглянути і в ваші бочки?
— Хай собі заглядають, мені-то що до того! — відповів кір Ламбрініс, але вже не так упевнено. — Я замовляв маслинову олію, заплатив мито, до мене ніхто не може причепитися.
— Ось так! Маслинова олія! Але ж ті бочки якісь дивні! Мені навіть здалося, що в деяких із них дзвенять клепки. Ну, то ходімо в трюм, пане!
— Що ви хочете? — купець поблід і заступив йому шлях.
— Щоб ви були людиною! Рука руку миє. Інакше брудними залишаться обидві… Ну, то як зробимо з килимами?
ebooksa