— Двадцять відсотків вас влаштовує?
— П"ять було б у самий раз. Але щоб не довго балакати, хай буде десять — і по руках, пане!
Пан Ламбрініс зітхнув до глибини душі:
— Гаразд, десять! Ох і важке ремесло!
— Це ви мені говорите? Я колись просидів півгодини у такому кріслі, як ваше, — і мене охопило шаленство.
Капітан і стерновий повернулися на борт, а ввечері Герасім пішов розрахуватися з кіром Ламбрінісом.
— Візьми револьвер, бо коли повертатимешся, то й ніч тебе захопить, — порадив Антон.
— Не треба, досить з мене й ножа. Та й який там дідько буде зв"язуватися з таким обірванцем-моряком, як я?
Герасім пройшов уже половину пристані, коли почув голос, який гукав по-грецьки:
— Гей, палікаре! Смачний був ром?
Стерновий здивовано повернув голову. Якийсь моряк із чорного вантажного пароплава злісно скалився до нього через парапет. Щось у ньому було знайоме, але лише побачивши назву корабля, Герасім згадав, де він його зустрічав…
— Який тісний світ! Ти й досі на «Оріоні», негіднику? А я вже думав, що ти за два місяці продав усі шлюпки й знайшов іншого капітана, щоб погубити і його!
Моряк лайнувся, Герасім відповів, як умів тільки він, і пішов далі не оглядаючись.
Коли стерновий пішов, Антон поставив людей на вахту, дав усім гроші, бо не хотів, щоб люди, йдучи до міста, після стількох місяців життя в морі були з порожніми кишенями, а сам пішов до будинку Аднани.
З «Оріона» спускалося двоє здоровил. Один із них, побачивши капітана «Сперанци», завагався, але, здогадавшись, що той його не знає, рушив уперед, уздовж пристані, наздоганяючи товариша.
Антон минув майдан канатників, пройшов бульваром до другої вулички, там повернув праворуч і відчинив низеньку голубу хвіртку. Перед ним було довге й вузьке подвір"я, заросле торішньою пожухлою травою, з низенькою хатинкою ліворуч, перша кімнатка якої виходила на вулицю.
Серце Антона стиснулося ще раз. Аднана з однієї в"язниці потрапила до іншої. Вона провела в рабстві найщасливіші дні дитинства, замість того, щоб, ні про що не думаючи, бігати по березі моря, стрибати на одній нозі по майдану, плавати від однієї пристані до другої…
Тепер вона опинилась на цьому тісному подвір"ї, куди не долинає навіть шум моря, біля цієї запущеної хати, яка не схожа на хату дитинства, і буде турбуватися про напівсліпого батька.
— Ми тут! — гукнула Аднана з глибини двору.
Перед коморою, що замикала подвір"я, стояв примітивний механізм для сукання мотузок — колесо заввишки в ріст людини. Аднана крутила його однією рукою, а другою махала гостеві. З середини колеса стирчав гак, за який зачіплювалась голова конопляної куделі — оце і все устаткування. Старий тримав куделю між ліктями й повільно попускав між пальцями конопляні нитки, які колесо сплітало в канат.
ebooksa