— До біса тих недотеп, що грають за якоюсь там системою, — заявив Куций, коли банківник загріб його биті ставки.
Спершу байдужий до гри, Смок поволі зацікавився нею і почав ретельно стежити за кожним обертом кульки, за ставками та виграшами. Сам він більше не грав, а задовольнявся самим спостереженням. Куций насилу одірвав його від столу, коли вирішив, що досить уже напрогравався.
Банківник повернув Куцому торбинку з золотом, що той давав йому в заставу, і тицьнув ще папірець із написом «Одважити 350». Куций одніс її до вагаря в протилежному кутку кімнати, і торбинка його полегшала на триста п"ятдесят доларів, пересипаних у господареву скриню.
— Твій талан тільки потвердив слушність моїх обрахунків, — осміхнувся Смок.
— Таж треба було пограти, щоб у цьому переконатись, — огризнувся Куций. — Щоправда, я трохи переграв — кортіло-бо довести тобі, що талан все-таки існує.
— Нічого, Куций, — сказав Смок. — Ось я зате намацав талан.
Очі Куцому заблищали, і він аж скрикнув:
— Невже? То чом же ти не граєш?
— Ні, це талан зовсім інший. Незабаром я вироблю таку систему, що загрібатиму геть усі виграші за цим столом.
— Систему! — скривився Куций, жалісливо зиркнувши на приятеля. — Послухай лиш мене та покинь ці всякі системи. Через них тільки програші. Ніякого талану в системах немає.
— Тим-то вони мені й до вподоби, — відповів Смок. — Система — це обрахунок. Якщо система правильна, — ніколи не програєш, це запевне. А талан зрадливий.
— Бачив я доволі тих систем, і всі вони зрадливі, ніхто ніколи за ними не виграє. — Куций трохи помовчав і зітхнув. — Слухай-бо, Смоку, коли ти вже звихнувся на системах, то краще тобі забратися звідси… Та й пора вже нам знов у дорогу.
II
Кілька тижнів приятелі просперечалися. Смок збавляв час біля столу в «Оленячому Розі», стежачи за рулеткою, а Куций наполягав, щоб вирушити в дорогу. Коли ж доусонці загомоніли про похід за двісті миль Юконом униз, Смок рішуче відмовився.
— Я не йду, Куций, — заявив він. — Ця подорож поглине мені десять днів, а за цей час я сподіваюся довести до ладу свою систему. Я майже певно вже й тепер міг би вигравати, то з якої речі мені пертися в далечінь?
— Та я ж за тебе піклуюся, Смоку, — наполягав Куций. — Ти по-дурному захопився. Я ладен тягти тебе хоча б і на Північний полюс чи до самого дідька в зуби, аби тільки відірвати від цього столу.
— Це все добре, Куций, але ж я вже дорослий, та й знаю смак ведмедини. Якщо й доведеться тобі тягти, то не мене, а те золото, що я виграю за моєю системою. І без собачого запрягу ти тоді не обійдешся.
Куций тільки зітхнув на відповідь.
— А тобі грати не раджу, — провадив далі Смок, — Мій виграш буде на двох, але для цього мені треба всю нашу готівку. Цю систему ще не випробувано, і попервах я не гарантований від помилок.
III