Нарешті по кількох днях пильних спостережень біля грального столу одного вечора Смок заявив про свій намір почати. Куций, похмурий та насуплений, плентався за ним до «Оленячого Рогу», ніби на похорон. Смок накупив стос марок і примостився в кінці столу біля банківника. Кулька метляла собі, хтось вигравав, хтось програвав, а Смок усе не зважувався поставити марку. Куцому вже й терпець урвався.
— Та кидай-бо вже! — підохочував він. — Хай уже цей похорон минеться. Що з тобою? Боїшся?
Смок хитав головою й вичікував. Тільки після дванадцятого кону він раптом поставив десять однодоларових марок на номер 26 і виграв. Банківник заплатив йому триста п"ятдесят доларів. Потім Смок пропустив знову десять, двадцять, тридцять партій, а тоді поставив ще десять доларів на номер 32. І цього разу виграв три з половиною сотні.
— Оце талан, — гарячково прошепотів Куций Смокові під вухом. — Грай ще! Грай!
Проте той не квапився: з півгодини Смок був бездіяльний, а потім поставив десять доларів на 34 й виграв.
— Ну й таланить же! — прицмокнув Куций.
— Аніскілечки, — пошепки відказав йому Смок. — Це діє система. А вона нічогенька, еге ж?
— Та не вигадуй, — сердився Куций. — Талан — він усякі фиглі може викидати. Не тіш себе дурницями. Це ніяка не система. Тобі просто таланить.
Смок тепер змінив спосіб гри: почав ставити частіше, окремими марками й проти випадкових номерів, і більше програвав, ніж вигравав.
— Кидай, Смоку, — непокоївся Куций, — Хапай свою тисячу й ріж поли. Ти гадаєш, отак усе й виграватимеш?
Тим часом кулька знов закружляла, і Смок кинув десяток марок, як і вперше, на 26. Кулька опинилася навпроти 26, і банківник ще раз виплатив Смокові три з половиною сотні.
— Коли вже грати, то грати! — озвався Куций. — Ану постав лиш одразу двадцять п"ять!
Чверть години Смок то вигравав, то програвав дрібні гроші, а тоді нараз поклав двадцять п"ять доларів на «подвійний нуль», і за хвильку банківник виплатив йому вісімсот сімдесят п"ять доларів.
— Розбуди мене, Смоку! Це — сон! — аж зойкнув Куций.
Смок осміхнувся, дістав свого записника й заглибився в обрахунки. Цього записника він час від часу витягав з кишені і звірявся з якимись цифрами.
Довкіл його столу згромадилася ціла юрба. Декотрі гравці вирішили ставити на ті самі номери, що й він. Тоді Смок змінив тактику. Десять разів поспіль він поставив на 18 і програв, і навіть найзавзятіші його послідовники відступилися. Після цього Смок кинув на інший номер і одразу виграв три з половиною сотні. Гравців знову потягло-за ним, та після низки Смокових програшів вони, як і перше, відступилися.
— Кидай, Смоку, кидай! — водне радив Куций, — Навіть найбільшому таланові приходить край, і твоєму теж. Такої камзи, як була, більше тобі не перепаде!
— Ще раз — і все, — пообіцяв Смок.
Кілька хвилин він то вигравав, то програвав, а потім знову поставив двадцять п"ять доларів на «подвійний нуль».
— Ну, тепер полічім, — мовив Смок до банківника, вигравши.