Двері зачинилися, і три сотні розчарованих чоловік розбилися на окремі гуртки.
— Ти ж, Солтмене, обіцяв привести нас на саме місце, — озвався хтось.
— Отакої! — огризнувся Солтмен. — Я сказав, що Смок приведе нас на саме місце.
— То це воно й є?
— Я знаю не більше, ніж ви. Але ж усім ясно, що Смок щось відкрив і тепер приховує. Бо інакше за що б він заплатив Сендерсонові двадцять п"ять тисяч? Певна річ, не за це паршиве каміняччя.
Юрма хором погодилася з цією думкою.
— Ну, а тепер що ми робитимемо? — сумно спитав хтось інший.
— Я особисто піду снідати, — бадьоро сказав Паливода Чарлі. — Отже, через тебе ми спіймали облизня, Біле.
— До чого тут я? — відказав Солтмен. — Це все Смок! Але ж і не забувайте про ті двадцять п"ять тисяч!
V
О пів на дев"яту, коли зовсім розвидніло, Куций обережно прочинив двері й визирнув з хатини.
— Ти диви! — вигукнув він. — Вони всі подалися назад до Доусона. — А я гадав, що вони тут отаборяться!
— Не хвилюйся, скоро вони повернуться, — запевнив його Смок. — Або я помиляюся, або сюди збіжиться пів-міста, ще ми й не змигнемося. А тепер нумо працювати.
— Послухай, поясни ти мені, ради бога, нащо все це потрібно? — жалісно сказав Куций за годину, оглядаючи плоди їхньої праці: встановлену в хатині лебідку з приводом, обкрученим замкнутою вісімкою навколо двох дерев"яних валів.
Смок легенько крутнув корбу, і линва зарипіла, обертаючись порожнем навколо валів.
— Ану, Куций, вийди надвір і послухай, на що це схоже.
Знадвору Куций почув усі ті звуки, що супроводжують роботу підіймальної лебідки в шахті, і спіймав себе на думці, коли мимоволі прикидав, яка завглибшки має бути ця шахта. Тоді все стихло, і в уяві він побачив відро, підтягнуте впритул до вала. Потім почув, як корба крутнулася в другий бік, послаблюючи линву, і як гупнуло відро, поставлене на край шахти. Увесь аж сяючи, він розчинив двері.
— Все ясно! — вигукнув він. — Я сам ледве не впіймався на гачок. Ну, а далі що?
Далі вони почали тягати до хатини каміння — нанесли на добрий десяток санок. А опісля було в них і багато інших справ того клопітного дня.
— Тепер бери собак і поганяй у Доусон, — сказав Смок Куцому після вечері. — Собак залишиш у Брека, він про них подбає. За тобою стежитимуть, тож ти попроси Брека піти на торговельний склад і купити весь динаміт — в них там його лише кілька сотень фунтів. І нехай Брек замовить у коваля штук шість свердел на тверду породу. Брек — досвідчений копач, він і сам розтовкмачить ковалеві, що нам треба. І дай Брекові заявку на нашу ділянку, хай він завтра зареєструє її в уповноваженого. А о десятій виходь на Головну вулицю й прислухайся. Май на увазі, я не хочу, щоб вийшло заголосно — нехай почують тільки в Доусоні й ніде більше^ Я підірву три заряди різної величини, а ти потім скажеш мені, який вибух прозвучав найкраще.