— З Доусона все ще надходять люди, — сказав він, — і скоро їх тут збереться тисяч п"ять. Уявіть собі, що буде, коли вони кинуться захоплювати ділянки. Адже тут тільки п"ять ділянок, тобто тисяча чоловік «За одну, причому чотири тисячі з п"яти кинуться на найближчу. Цього не можна допустити, бо тут буде більше жертв, ніж за всю історію Аляски. А крім того, ці п"ять ділянок зареєстровано сьогодні вранці, і ніхто не має права їх перехоплювати. Одно слово, треба запобігти бійці за ділянки.
— Маєте рацію, — відказав лейтенант. — Зараз я зберу й розставлю своїх людей. Порушень порядку ми не допустимо. Але ви теж скажіть їм хоч кілька слів.
— Хлопці, тут, певно, вийшла якась помилка, — голосно почав Смок. — У нас ще не все готове для продажу, вулиці ще не розмічено. А за тиждень прошу приходити — тоді ми влаштуємо широкий розпродаж!
Його промову урвав вибух нетерплячки й обурення.
— Нам вулиці ні до чого! — вигукнув якийсь молодий золотошукач. — Те, що на землі, нам не треба. Нам давай те, що під землею!
— Що в нас тут під землею, ми не знаємо, — відповів Смок. — Зате ми знаємо, що на цій землі можна збудувати гарне селище.
— А певно, — додав Куций. — Чудовий краєвид і цілковита самотність! Пристанище для тисяч любителів самотності! Це буде найлюдніша самотня місцинка на Юконі!
Знову знявся нетерплячий галас, і Солтмен, що був балакав з найпізнішими прибульцями, виступив наперед.
— Ми прийшли сюди запаколити ділянки, — почав він. — Ми знаємо, що ви тут зробили — запаколили п"ять ділянок підряд на золотій жилі — он вони лежать між берегом та ущелиною. Тільки ви трохи перебрали міри. Дві ваші заявки фальшиві. Хто такий Сет Бірс? Ніхто в нас про такого не чув. А ви сьогодні зробили заявку на його ім"я. І на ім"я Гаррі Максвела теж оформили папери. Але Гаррі Максвела тут немає. Він у Сієтлі. Виїхав звідси минулої осені. Отже, дві ділянки вільні, їх можна запаколювати на нове.
— А що, як я маю від нього доручення? — сказав Смок.
— Ніякого доручення ти не маєш, — відказав Солтмен. — А як маєш, то покажи. І однаково ці ділянки треба ділити наново. Гайда, хлопці!
І Солтмен, переступивши через межу, обернувся й підбадьорливо махнув рукою іншим, щоб ішли за ним. Величезний натовп уже подався був уперед, але лейтенант зупинив його, гримнувши:
— Ані руш! Ви не маєте права!
— Он як? Не маємо? — крикнув Біл Солтмен. — А хіба закон не дозволяє перепаколювати ділянку, якщо заявка незаконна?
— Так їх, Біле! Не здавайся! — підбадьорював натовп, залишаючись, однак, по той бік межі.
— Кажіть, дозволено це законом чи ні? — напосідав Солтмен на лейтенанта.
— Хай буде дозволено хоч сто разів, — твердо відповів лейтенант. — Але я не можу допустити, щоб п"ять тисяч чоловік кинулися на дві ділянки — і не допущу цього. Це буде порушення порядку, а наш обов"язок запобігати цьому. Зараз тут, на цьому місці, поліція — представник закону. Якщо хтось переступить цю межу, я накажу стріляти. А ви, Біле Солтмене, верніться назад.
Солтмен неохоче скорився. І все ж відчувалося, що в натовпі, який суцільною масою чорнів на всіх схилах, скелях і прискалках, наростав зловісний неспокій.
— Боже мій, — прошепотів лейтенант Смокові. — Гляньте-но туди, на край урвища, — його наче мухи обсіли! Якщо натовп сахнеться в той бік — сотні людей позриваються вниз.
Смок мимоволі здригнувся й виступив наперед.