— Заждіть хвилинку, — додав він. — Зараз я до вас вийду.
Натягши рукавиці, він вислизнув крізь прочинені двері й став перед гістьми на снігу, не запрошуючи їх досередини. Вони одразу помітили, що плечі в нього присипані густим порохом і штани на колінах брудні — певно, він хоч і обтрушував їх, але почистити як слід не встиг.
— Раненько ви в гості приходите, — зауважив Смок. — Як ви опинились на цьому березі? Полювати зібралися?»
— Ми все знаємо, Смоку, — довірливо сказав Паливода. — Отож можеш не критися. Ви тут дещо знайшли.
— Якщо вам потрібні яйця… — почав Смок.
— Ет, забудь ти про них! У нас поважна справа.
— То, може, ви хочете купити ділянки під забудову? — заторохтів Смок. — Тут є чудові місцинки. Але, на жаль, ми їх поки що не продаємо. Ми ще самі не роздивилися все, як слід. Приходь наступного тижня, Паливодо, і коли ти хочеш оселитися тут, у тиші й спокої, я покажу тобі чудову місцинку. Наступного тижня її можна буде поглянути. А тепер — до побачення. Даруйте, що не запросив вас до хати, але ж ви знаєте Куцого — він чоловік химерний. Каже, що оселився тут заради тиші й спокою, і оце тепер спить, тож я б дуже не хотів будити його.
Кажучи це, він тепло потиснув відвідувачам руки на прощання. Все ще без угаву балакаючи й потискаючи їм руки, він позадкував до порога, ввійшов до хатини й зачинив ізсередини двері.
Паливода й Солтмен перезирнулися й значливо кивнули один одному головами.
— Бачив, які в нього коліна? — хрипко прошепотів Солтмен.
— А певно. І плечі. Забруднився, коли повзав у шахті. — Паливода обвів поглядом укриту снігом западину, і раптом очі його закруглилися, і він аж свиснув. — Глянь-но туди, Біле. Яму бачиш? Це не інакше, як шурф! І сніг обабіч утоптаний. Або я нічого не розумію, або вони намацали жилу в тій шпарі. Їй-бо, таки жилу!
— І яку велику! — скрикнув Солтмен. — Недурно вони там копали.
— І внизу, попід схилом — бачиш, як порода виходить назовні й знову йде вглиб? Жила наскрізь прошиває схил!
— А ти он куди подивися, — показав пальцем Солтмен. — На річку, на стежку. Чи не весь Доусон сюди посунув!
І Паливода побачив, що стежка через річку почорніла від людського потоку аж від далекого доусонського берета, звідки спускалися на річку ще й ще золотошукачі.
— Та-ак, поки вони сюди не добулися, треба заглянути в той шурф, — сказав він і рішуче попрямував до западини.
Але тут двері хатини розчинилися, і надвір вийшли Смок з Куцим.
— Агов! — гукнув Смок. — Ви куди?
— Хочемо вибрати собі по ділянці, — озвався Паливода. — Глянь лиш на річку. Цілий Доусон суне купувати. ділянки, і ми хочемо вибрати собі найкращі. Чи не правду я кажу, Біле?
— Еге ж, — підтвердив той. — Селище тут буде, здається, дай боже, і охочих поселитись не забракне.