— Тому. Потім розкажу. З тобою можна самому ставати письменником — сюжетів, хоч відбавляй.
Вони вийшли нишком з кабінету й зачинили за собою двері. Зорій умився, почистив зуби й лише потім підійшов до телефону. Сашко, щоб Богдан Данилович не шукав, назвав номер.
— Алло, слухаю! — Ніна відповіла відразу, наче не спала й весь час була біля апарату.
— Ніно Матвіївно, доброго ранку! Це Богдан Данилович Зорій. Вибачте, що турбую так рано, але в мене для вас добра новина…
— Де Сашко, що з ним, він живий? — схвильовано майже кричала жінка.
— Живий-живий, — поспішив заспокоїти Зорій, — і не лише живий, а й здоровий. Річ у тім, що його викрали злочинці, переплутавши з іншою людиною, щоб…
— До біса злочинців! — ще сильніше закричала Ніна. — Дайте йому трубку, він стоїть біля вас.
— Це тебе, — тільки й сказав Зорій, простягаючи слухавку Теслі.
— Як мене? — злякався Сашко, беручи трубку й затуляючи мікрофон рукою. — Ви ж обіцяли розказати, що…
— Ніна не схотіла слухати, — зашепотів Зорій. — Та говори вже, вона нас розкусила.
— Алло, — тихо сказав у трубку Сашко, — це я… Усе гаразд…
Я все поясню… При зустрічі…
Зорій з вітальні перейшов до кабінету. На тахті, як і раніше, посопував Крюк.
— Підйом, лежню! — Зорій почав торсати Петра за плече. — Проспиш царство небесне. Пора звикати до іншого режиму.
— До якого іншого? — промимрив Крюк, не розплющуючи очей.
— До якого ж іще? До тюремного.
— Ні, дорогенький, це ти перебрав, — потягнувся Крюк. — До тюрми справа не дійде. Мало я натерпівся в житті, щоб закінчувати його в дискомфорті — без шампанського, чашечки кави? — спародіював Петро відомого персонажа кіноактора Андрія Миронова.
— Буде тобі й кофе, і какава з чаєм, — підтримав жарт Зорій. — Десять хвилин тобі на ва-а-нну — і вперед, поки наші колеги чи братки не нагрянули просто сюди.
— А звідки вони дізнаються, що я тут? — підозріло запитав Крюк.
— Ага, всі навкруги дурні, тільки ми з тобою розумні. Лише позавчора зняли з моєї квартири техніку. І то, думаю, тимчасово.
ebooksa