Управління, які очолювали Зорій і Ухаль, містилися в одному будинку: Богдан Данилович зі своїми антитерористами на перших чотирьох поверхах, а Ухаль боровся з наркотика
ми з позицій п’ятого. Там здебільшого управлінські підрозділи, а оперативні розкидано по місту — переважно під прикриттям усіляких приватних фірм і державних закладів.
Зорій поклав у папку зведення МВС, робочий зошит і вийшов з кабінету. Він знав, що коли начальник департаменту йшов до голови, чекати його, можливо, доведеться кілька годин. Тому полковник майже завжди брав із собою документи, з якими треба терміново ознайомитися.
Шершун повернувся від Беруна на диво швидко, запросив пройти до кабінету.
— Ну що, хлопці, здається, цього разу відбулися легким переляком. Я доповів про те, чому зірвалася наша вчорашня операція, на що Берун зреагував спокійно, навіть видавив слова, схожі на співчуття, мовляв, з ким не буває, усе ж передбачити неможливо. А потім ні сіло, ні впало: «Де Крюк?» Я аж отетерів. «Який крюк?» — кажу. «Не прикидайся! Петро Крюк, той, що вам усю хатку розвалив у Назарова. І не тільки вам. Бойню, «понимаете ли», влаштував у домі добропорядного хазяїна. Виявляється, ми не можемо знайти не лише тих, хто побив Назарова, Бойченка і Клютова, а скоро ті нахаби почнуть відстріл наших законослухняних громадян. Іди й шукай. Разом зі своїм геніальним Зорієм. До речі, як він там?» — питає. Нормально, кажу, працює. «Ага, — каже, — ви напрацюєте». А тепер скажи, Богдане, ти зведення міліцейські сьогодні читав?
— Ще ні, оце взяв із собою, думав — прочитаю, поки ви будете в голови. Не встиг.
— Я читав, Володимире Дмитровичу, — сказав Ухаль. — Інформації про нічні події в садибі Назарова немає. Жодного слова, наче й не було ні стрілянини, ні трупів.
— І я про те саме, — Шершун почав ходити між столом і вікном. — А Берун уже знає. Як ви думаєте, чому?
— Що тут незрозуміло? — буркнув Зорій.
— До речі, а що нам відомо? Владиславе, твій агент виходив на зв’язок?
— Ні, Володимире Дмитровичу, не виходив.
— А що тобі відомо, Богдане?
— Я тільки через дивний збіг обставин дещо знаю. За даними мого оперативного джерела, яке опинилося вночі в садибі Назарова цілком випадково, хтось напав на підвал, у якому виробляли наркотики, постріляв внутрішню охорону й утік.
— А Крюк?
— Що — Крюк, Володимире Дмитровичу? — мельком глянув на стелю Зорій. Шершун зрозумів жест полковника.
— Ну, гаразд. Я так розумію, що все треба починати спочатку. Ходімо, я вас проведу. — Всі вийшли в приймальню, потім у коридор.
— Богдане, де Крюк? — пошепки запитав Шершун.
— Крюк? — Зорій здивовано підняв брови й теж прошепотів. — А, Крюк… Так Крюк, мабуть, утік.
Шершун пильно подивився на полковника й, нічого не сказавши, повернувся до приймальні.
ebooksa