— І ти під ковпаком? — Крюк уже зовсім прокинувся й підвівся з ліжка. — Як ти довідався, що зняли? І чому ти думаєш, — він на мить задумався, — що тебе взагалі прослуховували?
— Не тільки прослуховували, а й дивилися.
— І це ти знав від самого початку? — здивувався Петро.
— Спочатку здогадувався, а потім, коли мене побили, впевнився на всі сто.
— Так ти знав і… — Крюк замовк.
— Що «і»?
— Та нічого. Потім. Наш письменник уже прокинувся?
— Саме зараз сеанс довіри по телефону. Я намагався, як планували, підготувати, так би мовити, «повернення блудного сина», а вона як закричить: «Дайте йому трубку…» Ото жінка — сила!
— Так, не всім у цьому щастить, — похитав головою Петро.
— Ти на що натякаєш, бандитська твоя морда?! — примружився Зорій.
— Ні на що. Просто констатую. Всяке в житті буває…
— Іди вже, психолог.
Коли вони удвох увійшли до вітальні, Тесля вже поклав слухавку на апарат і сидів задумливо на дивані.
— Ну, і яке було її позитивне рішення? — бадьоро запитав Зорій.
— Ніна сказала, щоб я їхав додому — вона чекає. Ну, і ще багато чого…
— «Багато чого» якого?
— Гарного, Богдане Даниловичу, гарного. Який же я бовдур! Я ж мало не загубив таку людину!
— Це ти про себе? — вже без іронії запитав Зорій.
— Ні, про Ніну. Вона сказала, що якби я не знайшовся, то…
— Чого ж ми сидимо? Ану зі мною на кухню — я покажу, де що лежить. Гадаю, каву заварити вмієш? І щоб за п’ятнадцять хвилин усі були готові до виїзду, — по-військовому скомандував Зорій.
ebooksa